-21-

Як тільки но двері за її спиною закрилися, хтось притис її до стіни і вуста обпалив поцілунок. Пристрасний, солодкий, пекучий. А в ніздрі вдарив знайомий запах парфумів. Агата смикнулася від подиву та адреналіну, котрий миттєво наповнив її тіло, так само, як тоді, коли вони їхали на мотоциклі. Відчуття ейфорії заволоділо нею і вона без страху віддалася на поталу наймолодшому поцілунку в її житті. Виявляється, вона страшенно сумувала. Навіть не думала, що таке можливо, та все ж шалено раділа, що все відбувається саме так. 

Ці кілька днів, що вони не бачилися, не розмовляли і навіть не обмінювалися повідомленнями стали для неї справжнім пеклом. Невидими тортурами, котрі країли її юне серце і змушували її плакати. Так, не одну ніч Агата проплакала в подушку, лаючись подумки на чім світ стоїть. Вона й не думала, що так сумуватиме, що так важко буде забути навіть ті крихти часу, що вони провели разом. І що хтось, зовсім чужий, раптом стане таким рідним, близьким та необхідним. 

Коли їхнє дихання стало важким та переривчастим, Гордій нарешті розірвав поцілунок та намацавши позаду вмикач, клацнув на кнопку і кімната набула чітких обрисів. Агаті знадобилося кілька секунд, аби очі звикли до світла і вона чітко побачила його. 

— Що це було? — запитала першою, без вітань, оглядаючи його з ніг до голови.

Гордій. На ньому був чорний костюм, котрий пасував йому неймовірно. Так, неначе він завжди носить лиш таке і пошите воно на замовлення. Волосся, як завжди, було злегка недбало розтріпане. На шиї — жодної краватки, ніяких обмежень. А на вустах, тих самих, які щойно її так солодко цілували, блукала зухвала, сильна, небезпечна усмішка. Та, від якої у Агати щось тремтіло в грудях, а голос в голові кричав “тікай”. Але тікати вона не хотіла. Не сьогодні. Їй потрібна була ця зустріч, ця розмова і поцілунки. Бо вона вже починала божеволіти і сварити себе за те, що виявилася такою слабкодухою. 

— А на що схоже? — Гордій любив відповідати питанням на питання, це вона вже зрозуміла, але зараз то було недоречно. Вона вимагала відповідей. Чому він тоді так вчинив? Чому відправив її додому, так закінчивши побачення, навіть не давши шансу щось пояснити. А потім прийшов і так солодко поцілував. — Чи варто повторити, щоб ти зрозуміла що це?

Його зухвалість викликала у неї лють та гнів, але водночас, ця манера поведінки її приваблювала. Бо він не робив це зі зла чи щоб образити її, ні, він просто дражнив її, як і в перший день їхнього знайомства. Зрештою, Гордій був просто собою: без масок, правил,  кордонів та з нестримним внутрішнім світом. Вона відчувала його силу, енергетику, його волі хотілося коритися, бо знала, що він не образить і буде поруч завжди. Адже навіть сьогодні він тут. 

—  Я не проти повторити, — її погляд сам ковзнув по його обличчю до губ і там і зупинився. Агата глибоко вдихнула, відчуваючи, як жарко стає в кімнаті, хоч вона й була все ще притиснута до прохолодної стіни. Та цей холод лише частково студив шкіру, душа ж її — палала. І вона боялася, якби не згоріти в цьому полум'ї почуттів до тла. 

— Тоді… — наближаючи своє обличчя до її, зупинившись за міліметри від губ, прошепотів Гордій, — … цілуй. Якщо наважишся. 

Це був виклик, маніпуляція чистої води і вона повелася. Бо хотіла. Бо бажала. Бо так відчувала і не могла стримати себе. Та й навіщо? Коли бажане зовсім поруч, варто лише простягнути руку і злетіти до небес. 

— Дарма ти це сказав, — усміхнулася вона, припадаючи до його вуст, — Я ж можу звикнути до таких пропозицій. 

Гордій усміхався у відповідь вже тоді, коли вона його цілувала і міцніше стискав її тонкий стан у своїх руках. Агата поклала руки йому на плечі, притиснулася зовсім близенько, аби відчути, як нестримно і шалено б'ється його серце в такт з її. 

Вона знала, що цей вечір точно не буде таким, як інші.