-19-

Ростислав йшов через всю залу до неї, посміхаючись. Сьогодні він був одягнений майже так само, як і більшість чоловіків на цьому заході, але попри все він виділявся. Не шармом чи харизмою, не теплою усмішкою, а навпаки — холодним проникливим поглядом, котрий обіцяв заморозити її, якщо ослухається. 

Агата зітхнула та стиснула вуста докупи. Усміхатися до Ростислава не було жодного бажання, як і танцювати з ним. Але якщо перше вона могла легко проігнорувати, то з другим пунктом були проблеми. Її матінка зі світу зведе, якщо вона йому відмовить  у танці. І потім, цілу дорогу додому в автомобілі їй доведеться вислуховувати, яка ж вона, Агата, не вихована та невдячна донька. Зрештою, один танець біди не наробить. 

— Доброго вечора, — привітався зі всіма Ростислав. Спочатку поцілував ручку матері, потім потиснув руку батькові, а з малим Вадимом привітався кивком голови. І тільки тоді, він звернувся до Агати. До чого були ці всі реверанси вона не розуміла… адже вони звичайні люди. 

— Привіт, Агато, — мовив спокійно, але в очах було стільки бісовщини, що Агата аж злякалася. Цей Ростислав не був таким хорошим, як хотів здаватися, і чомусь прилип до неї немов той реп'ях. 

— Привіт, — насилу витиснула з себе вона, і відвела погляд, сподіваючись, що на цьому їхня розмова буде завершена. 

— Потанцюємо? — Ростислав протягнув їй руку, всміхаючись надто лукаво, та не встигла вона прочинити рота, аби бодай щось відповісти, яу за неї це зробила матір. 

— Звісно, Ростику, вона потанцює з тобою, — і ледь сама не вклала руку Агати в його долоню. З боку це виглядало жахливо і Агаті знадобилися усі слова мантри, які знала, аби не ляпнути зайвого. Чаша її терпіння була наповнена майже по вінця безглуздими вчинками її матері та способами через які вона намагалася влаштувати доньці життя. 

— Чудово, — Ростислав сяяв, як новорічна ялинка до якої ще було дуже далеко. 

Він стиснув її долоню в руці та повів на самісінький центр танцювального майданчика. Потім поклав іншу її руку собі на плеча, а свої — їй на поясницю. Мав би поставити вище, але чомусь не слідував правилам. І притис її до себе надто близько та міцно, що Агаті здавалося вона не зможе дихати якийсь час. Весела мелодія змінилася повільною та ліричною піснею і вони почали танцювати, колихаючись в такт ритму. 

Агата дивилася кудись за його плече ні навіть не думала починати розмову. Навіть помираючи від скуки вона не хотіла говорити з ним, аби не давати зайвий привід. Та Ростислав, вочевидь, як і її матір, вже намалював у своїй головій казна що, і заодно, повірив у це. 

— Ти сьогодні така гарна, — заговорив він і його рука повільно поповзла вниз по сукні на кілька сантиметрів. 

— Дякую, — відповіла сухо. 

Ростислав видав подобу усмішки, та вона радше нагадувала ухмилку, задоволену таку та хтиву. Його погляд ковзнув від її очей вниз до губ, шиї і впав в її декольте. Він усміхнувся вдруге і в очах затанцювали чорти. 

— Сукня тобі дуже личить, підкреслює фігуру, — не замовкав він, від чого Агата починала нервувати та дратуватися, — такі плавні лінії, форми і колір. 

Подумки Агата вже закотила очі, вдарила каблуком Ростислава в ногу та відвісила смачного ляща. На практиці ж, вона була не такою сміливою. 

— Ти теж гарно виглядаєш, — відповіла, аби просто перебити потім його компліментів, що більше їй нагадували опис властивостей продукту. 

— Агато, чому ти така холодна зі мною і чужа? — він спробував зобразити образу, але вийшло кепсько. 

— Бо ми і є чужі люди, — не втрималася вона, — А тепер вибач, мені треба до вбиральні, — і щойно музика змінилася, Агата освободила свою руку з його і попрямувала до жіночої вбиральні. Благо, вона знала, де ця кімната знаходиться. 

Та щойно Агата вийшла з зали і попрямувала довгим коридором, як неочікувано відчинилися одні з дверей і чиясь рука, вхопивши її за лікоть, потягнула в темну  кімнату.