-12-

Мабуть, вона втратила здоровий глузд, бо їй ця таємна зустріч подобалася і здавалася такою правильною та потрібною, що вона не переставала дряпати зап'ястя нігтиками, аби мати відчуття реальності. Аби розуміти, що усе це не сон: вона, Гордій, гарячі обійми і поцілунки, котрі не просто зводили з розуму, вони змушували її мріяти, що все можливе. Що вона може бути іншою — вільною, сильною, сміливою, собою. Не боятися і не шукати підступу в словах і діях хлопця, котрий подобається. 

А Гордій їй дуже подобався. Мабуть, це вперше, коли вона не просто дозволяла комусь бути поруч, а сама хотіла бути з кимось. Можливо, тому що Гордій не знав нічого про її життя, як доньки прокурора? Бо не ставив на неї ярлики, не осуджував і не вказував? Він просто поруч був: дарував усмішку, теплі обійми та відчуття затишку. 

— Я рада, що саме ти тоді опинився в парку, — мовила Агата, роздивляючись зорі крізь вікно. Вона хотіла йому подякувати вже давно, та все моменту не було підходящого. А зараз, ці слова самі злетіли з її губ. 

— Я теж. 

Гордій зняв верхній одяг та кинув його поруч на диван, залишаючись в футболці. Погляд Агати відразу впав на татуйовані руки хлопця. Вони були різними, але водночас — одним цілим, неначе переплетені між собою одним сенсом, єдиною ідеєю.

— Подобається? — помітивши її зацікавлений погляд запитав, — Можеш доторкнутися, вони не кусаються. 

Гордій усміхнувся, бачачи нерішучість Агати. Її рука так і зависла в повітрі між ними. Але очі горіли від захвату і вона зрештою наважилася — опустила руку і торкнулася пальцями його шкіри. Вона була тепла на дотик. 

Агата провела пальцем по краю татуювання, повторила лінію, одну, другу і тихо промовила:

— Що вони означають? 

Якісь малюнки їй були знайомі, якісь — ні. Але загалом, кожна людина вкладала свій сенс в те, чи інше татуювання на своєму тілі. В Агати їх не було. Жодного. Хоча колись, в років чотирнадцять, вона дуже хотіла зробити собі одне малюсіньке та так і не змогла. Не наважилася піти проти волі батьків, які звісно ж їй цього не дозволили б ніколи, а потім — вона просто змирилася з вічними “не можна” у її житті. 

— Ось це — він вказав пальцем на клітку, над якою був птах. Здається, то був орел, — означає свободу, звільнення від будь-яких обмежень, кордонів. А ось це, — Гордій повів пальцем вверх, туди, де був зображені пісочний годинник та змія уроборос, — годинник означає швидкоплинність часу, нагадує про те, що всі ми смерті і як важливо цінувати кожну мить, а уроборос — це про циклічність життя, смерті та відродження, про внутрішній розвиток, що поєднує в собі темні та світлі сторони людини. 

Агата захоплено слухала розповідь Гордія про кожне з його татуювань і дивувалася тому, як багато сенсу та змісту в кожному з них. Це були не просто гарні різнокольорові картинки, в них було його життя: його біль, його радість, страх, переживання, усі ті миті, котрі мали значення для нього. 

— А твої батьки були не проти? — не втрималася від цікавості вона, адже практично нічого не знала про Гордія, окрім імені й того, що він має мотоцикл та полюбляє ганяти на ньому.

— Вони… — Гордій відвів погляд, замовкнувши на мить, неначе вирішував казати їй щось, чи ні, — Скажемо так, я не питав дозволу, а після того, як зробив було марно забороняти щось. 

— Вау… — таки вимовила вона і в цей момент щиро позаздрила йому. Вона б так не змогла. Не настільки вона смілива, хоч вже давно дуріє та душиться від батьківського контролю. І можливо їй варто було б вже скинути той зашморг з шиї, та вона все зволікала. Чи то боялася реакції батьків, чи себе самої…хтозна. 

— Насправді, то нема чим гордитися. Я не найкращий син, повір. Батько завжди вимагає більше, аніж я роблю і його повагу іноді неможливо заслужити. 

Гордій говорив тихо, без гучних слів, але в кожному сказаному реченні відчувався його біль і навіть подекуди розпач. Йому боліло, та він терпів і навіть не боявся розчинятися в цих почуттях. 

— Ти не один такий. Мої батьки також не в захваті від мене, щоб я не робила. Байдуже. Я завжди буду недостатньо ідеальною для них. Часом, — зізналася вона, — мене аж нудить від їхнього контролю. 

— І тому ти тут? — спокійно запитав він, не відводячи погляду. Пильно розглядав її, помічаючи, як швидко почервоніли і без того рожеві щічки. Агата мило соромилася, а зараз тим паче. Питання було не зовсім зручне, та й провокативне. 

— Тобто? — вона відсунулася на кілька сантиметрів і сіла рівніше, випрямила спину, відкинула пасмо білявого волосся назад, — Вважаєш, що мені не може хтось подобатися, кого не одобрили мої батьки? 

Агата швидко запалювалась і так само швидко пробачала, це було нормально для її характеру, але зараз їй хотілося… Вона й сама не знала, що хотіла. Від питання Гордія їй стало не по собі: і соромно, і образливо водночас. Бо щоб вона не відповідала — він матиме рацію. Вона пішла сюди, не сказавши нікому, дозволу не питала і по суті, хотіла вчинити з власної голови. 

— Ти мені скажи, — його слова ще більше розпалили її. Агата встала, різко, скинувши з колін серветку. Обурення кипіло в ній, наче лава в жерлі вулкану. Її трохи трясло. Вона не хотіла визнавати, що погодилася на зустріч з власних егоїстичних причин, а не через взаємну симпатію. 

— Ти сердишся, бо я правий?