-11-

Поки вони піднімалися в ліфті на останній поверх будівлі, де розміщувався торгівельний центр, кінотеатр та ресторан на даху, Гордій встиг зацілувати Агату і тепер її вуста виглядали ледь припухшими. Та навіть коли ліфт підійнявся на потрібний поверх та зупинився, він продовжував її цілувати, ніжно обіймаючи за талію. Її серце затріпотіло у грудях і нестримно застукотіло в такт з його гарячим серцем. 

— Нам треба вже йти, — мовила вона, побачивши краєм ока, шо двері ліфта прочинилися та закрилися назад. Коридор був порожнім, що невимовно порадувало її. Проте, вона не настільки безпечна була цього разу і не хотіла випробовувати долю. Зрештою, хтось міг побачити їх, а вона б цього не хотіла. Адже вона має в кінотеатрі, з братом, а не цілуватися в ліфті з Гордієм. Божечки, вона цілується з ним в ліфті! Цілується! Вона на пальцях однієї руки могла порахувати скільки разів за своє життя цілувалася і навіть з ким. 

Якби її зараз побачила бабця Матільда, її б точно схватив інфаркт. Бо вона була жінкою строгих правил та старих традицій — ніяких поцілунків до шлюбу, ніяких побачень наодинці, ніяких брудних думок у світлій голівоньці порядної дівчини не можуть бути. Агата зараз порядною не була. В її голові творилося таке, що й пошепки промовити було б соромно самій собі.

— Ще один поцілунок, — промовив Гордій, смакуючи їх вуста. Він надто сильно скучив, аби відпустити її просто так. Бо ж знав, що наступна зустріч може не відбутися так скоро, як вони запланують, чи якби він цього хотів. Надто багато стоїть між ними (мабуть, завжди буде розділяти їх), і справа не лише в правилах безпеки Адамчука. 

— Ти це вже казав, — вона усміхнулася, підставляючи губи для ще одного п'янкого цілунку, бо просто не могла відмовитися від такої радості. Все її єство хотіло лише одного — насититися цим трунком досхочу і не важливо, що буде потім.

— Казав, — мовив Гордій, випускаючи її зі своїх обіймів, — Але я не казав, що він буде останній. 

Агата хитнула головою, та поправивши одяг, натиснула кнопку і двері ліфта відкрилися. Вона висунула голову, впевнилася, що в коридорі нікого немає і вийшла в нього. Та не встигла і кроку ступити, як Гордій спіймав її руку та потягнув у інший бік, — Нам сюди, — мовив, переплітаючи їхні пальці. Від цього простого жесту тілом проскакали мурахи. Таргани в її голові радісно волали, хоч десь глибоко в грудині тривожний голосок волав про небезпеку. 

— Але ж вихід на дах в іншому напрямку. 

Вона була впевнена, що вони вилізуть на дах, посидять там трішечки, роздивляючись вогні вечірнього міста та зорі і вона повернеться до брата. Та вочевидь, у Гордія були інші плани. 

— На вулиці почався дощ і холодрига. Я не хочу, аби ти захворіла через мене. Тому, нам сюди, — він вказав рукою на чорні двері з табличкою “VIP”. 

Агата зупинилася, кліпаючи очиськами. Зазвичай, у трилерах чи детективних історіях, за такими дверима на героїню чекало щось дуже погане і небезпечне. А вона все одно туди йшла, ігноруючи власну інтуїцію.

— Ааа, тут що? — вона озирнулася, чи коридор досі пустий. 

— Побачиш, — підморгнув їй Гордій. Він був такий звабливий, коли собі так прямо та впевнено дивився на неї. Так, наче бачив перед собою смаколик і хотів ним поласувати вже. Сьогодні ж. 

Агата проковтнула слину, котра зібралася в роті і ледь прикусила кутик губ. Їй кортіло зазирнути за межу та водночас, вона боялася цього. Адже від Гордія віяло не лише легкістю та свободою, а ще й  небезпекою та бажанням порушувати всі знані і незнані закони. Та він в сам був одне суцільне беззаконня і вона це розуміла. Мабуть, тому і летіла йому назустріч, як метелик на полум'я. 

— Агато? Все добре? — його голос звучав так же впевнено і спокійно, як завжди. Так, неначе він не бачив сум'яття в її очах та подив на обличчі. 

— Так, просто я тут раніше не була, і… — вона не хотіла зізнаватися, що банально боїться. Що крок, який має зробити більший, ніж вона сама, аніж її сміливість та завзяття, котрих ще кілька хвилин тому не бракувало. А зараз, вона наче прокинулася після довгого сну і не розуміла, де вона і куди рухатися далі. 

— У тебе є перцевий балончик? — раптово запитав Гордій. Вона насупила брови, глянула на свою сумочку, в котрій дійсно був балончик, я знову підійняла погляд на Гордія. 

— Є, — вона навіть відкрила сумочку і перевірила, чи раптом не забула його вдома, — А що? 

— Якщо боїшся, що я тобі завдам шкоди, то можеш завжди використати його. 

Вона не боялася його. Точніше, боялася та не так його, як його дій, себе через реакцію на них і…

Агата обірвала себе на половині думки. І насварила себе ж подумки. Бо ж скільки можна боятися? Так і життя пройде, а вона його й не відчує. І в сорок років помре одна, з котами. 

— Скажеш таке, — змусила себе усміхнутися та штовхнула чорні двері. А коли вони опинилися в середині, Агата на мить прикрила повіки, глибоко вдихнула і в черговий раз насварила себе за дурні роздуми. І за упередженість. Бо Гордій, вкотре, довів їй, що не він не той, ким вона його вважає. Він і близько не такий, як вона собі уявила в першу їхню зустріч. І він зовсім не поганий хлопець, бо він має байк та бере участь у нелегальних перегонах. Він — щось більше, аніж пронизливий погляд, шкіряна куртка та цигарки. Він набагато глибший, складніший та непередбачуваний, ніж вона собі могла і може уявити. Він — інший і це варто було запам'ятати. 

— Подобається? — зрештою запитав Гордій, зачиняючи за собою двері. Агата як стояла з прочиненим ротом так і продовжувалася дивитися на красу, котру їй підготували. Красу, яку створили спеціально для неї. Красу, яку створив він. 

— Це набагато краще, ніж я могла собі уявити. Це — прекрасно. 

Вона ступила крок, потім іще, іще, роздивляючись все довкола: як сотні маленьких свічок граються з їхніми силуетами, як під ногами горять яскраво червоним пелюстки троянд, а на столику виблискують золотистим два бокала. Вони були наповнені якось прозорою рідиною і там були бульбашки.