-10-

Агата усміхнулася та притиснула телефон до грудей. Їй дуже хотілося побачити Гордія, побути  з ним, порозмовляти про мотоцикли та зорі, і не думати про нудний благодійний вечір, куди буде змушена піти. Але як втекти з дому? Адже батько наполіг на охороні, і навіть якщо вона благатиме, він не змінить свого рішення. 

— Безпека моєї сім'ї на першому місці, — любив повторювати він, а після ситуації з Афанасієм Крикливим, батьком Зореслави, посилив охорону вдвічі. 

Агата не розуміла такого його вчинку, бо їхній сім'ї ніхто не погрожував, ба більше — знаючи вдачу та характер Адамчука, — побоялися б діяти відкрито проти нього. Він вже не одного бандита запроторив за грати, і не побоявся ні погроз їхніх, ні помсти. І навіть нині наполегливо працював над новою справою, котра, за слухами, мала стати резонансною. 

Над чим нині, та  й загалом, працював батька Агата не знала. Не вникала в тонкощі його справ, бо розуміла, що їй не розкажуть деталі, адже більшість тих, кого збирався звинувачувати прокурор були непростими персонами: серед них були і вбивці, і злодії, і махінатори, і бізнесмени нечисті на руку, корупціонери. Цей список з кожним роком лише поповнювався, і здавалося, що Адамчук і не збирається зупинятися, хоч міг легко піти на заслужений відпочинок. Та він весь час неначе гнався за кимось, чи за чимось і не міг ніяк наздогнати. Колеги називали цю рису характеру Адамчука — трудоголізмом, дружина — наполегливістю та цілеспрямованістю, а Агата просто не хотіла про це думати. Бо їй іноді здавалося, що батько настільки загруз в роботі, що світла білого не бачить і ганяється за привидами. 

Однак, у всьому цьому був і один плюс — коли робота поглинала Адамчука, він не мав часу на доньку. Їхні розмови були короткими, але доволі змістовними, і зазвичай бачилися вони за сніданком ( і то переважна більшість разів на вихідних). Вихованням дітей у сім'ї займалася матір — дружина Адамчука, Емілія. Їй це заняття неймовірно подобалося, попри те, що вчинки Агати часто розчаровували її, як і небажання відвідувати той, чи інший захід. 

З молодшим Вадимом все було простіше. Малий ріс веселим та кмітливим, і дуже полюбляв розкішне життя сімейки. Його майже не обмежували в правах і не додавали обов'язків, адже це не він мав вигідно вийти заміж. У нього вже все було, а Агата мала заробити на своє “щасливо” сама. Іноді це її засмучувало, такий розподіл, але брата вона любила. 

І саме він сьогодні мав прийти їй на допомогу. 

Цікава здогадка промайнула в її голові і вона швиденько набрала текстове повідомлення для Гордія.

“Я не проти. Але буде одна умова…”

Відправивши повідомлення, вона заблокувала екран телефону та засунула його в кишеню джинсів. Вдоволено усміхнулася своєму відображенню у дзеркалі та пішла назад до кабінету пані Ірини. 

Решту робочого дня Агата провела в нетерплячці: її то кидало в жар, то ставало холодно від однієї думки про зустріч з Гордієм. Вона роздумувала: що одягне, що скаже, як привітається, куди вони поїдуть. І чи буде він знову на своєму байку, чи… Її голову розривало від думок, а тіло — від емоцій. І це було так несподівано приємно та хвилююче, що вона ледь висиділа до того моменту, як пані Ірина сказала:

— На сьогодні все, Агато. Йди додому, і дякую за твою працю. 

Вона мало не зістрибнула зі стільця почувши це і радісна попрощалася та пішла геть. Але вже на вулиці знову спохмурніла, побачивши охоронця та водія. Зітхнула, опустила голову та побрела до авто. 

В авто вона їхала мовчки, роздивлялася здебільшого місто за склом, і обдумувала, як саме натиснути на брата, аби той допоміг їй з її задумкою. Малий засранець міг і не погодитися, або потребувати в заміні щось ще. Вадим був розумний та кмітливий і дуже хитрий. Як лис. 

Дім зустрів її тишею. Батько був ще на роботі, матір, вочевидь після відвідин чоловіка, поїхала на шопінг, а брат, на диво, сидів у своїй кімнаті та щось малював. Зазвичай його було чутно на цілий дім, бо Вадим не вмів тихо слухати музику яи грати у відеоігри. Завжди все включав на максимум.

Увійшовши до кімнати брата, Агата сіла на край його ліжка і почекала поки він зверне на неї свою увагу. Малий був дуже зосереджений на малюнку, і чомусь їй здалося, що ще й засмучений чимось. 

— Щось трапилося в школі? — зрештою запитала вона. Вадим відклав олівець, здійняв на неї погляд і вона побачила величезний синець на його лівій щоці. 

— Хто це тебе так? — запитала спокійно, — Батько вже знає? Це в школі сталося?

Вадим хитнув головою, чорнява чуприна спала на лоба, ледь прикривши краєчок синяка. Він відсунув пасмо рукою. 

— Не важливо хто це зробив, важливо, що йому гірше ніж мені. 

Агата прочинила рота, не вірячи в те, що почула. Її маленький братик з кимось побився, і судячи з усього не просто так. Але ж він не зізнається в чому там була проблема.

— І чому ти побився не скажеш? — все-таки спробувала дізнатися вона, але Вадим махнув рукою та взявся за олівець. 

— Зрозуміло. 

— Тільки батькам не кажи, а то знаєш тата. Почне виясняти хто та що, а я не хочу бути щуром. Приклеять до мене цей ярлик, а мені в тій школі ще вчитися. 

— Згода, — Агата встала з ліжка, підійшла до брата, та простягнула йому руку, — Пропоную угоду: я нічого не кажу батькам та помагаю замазати синець, а ти йдеш зі мною в кіно сьогодні. 

— І батькам я маю сказати, що то моя ідея? — Вадим все зрозумів одразу і отримавши кивок від Агати дістав телефона з кишені джинсів, — Ясно- понятно, — скороговоркою промовив і набрав номер матері. 

Агата тим часом пішла до своєї кімнати, аби вибрати одяг на вечір та прийняти хутко душ. Волосся мити не стала, а лише зібрала у високий хвіст. Нанесла тіні на повіки та підфарбувала вії, а на губи нанесла прозорий блиск. Одягнулася вона сьогодні в зручні джинси, джемпер темно-синього кольору, черевики та пальто. Спочатку вона хотіла одягнути сукню, але це було надто дивно — йти з братом в кіно у сукні.