-8-

Агата йшла знайомим коридором університету, але відчувала себе так, ніби була тут вперше. Вона оглядалася, роздивлялася все довкола, але нічого конкретного перед собою і не бачила, бо в думках був хаос. Вона не підготувалася належним чином до модульної контрольної роботи і зараз дуже хвилювалася. Бо замість читання підручників — вона вибрала нелегальні перегони, замість конспектів — поїздку на мотоциклі та розглядання зірок на пагорбі. А замість того, аби зубрити закони — вона вибрала слухати Гордія. А він весь час так дивився на неї, ніби бачив її наскрізь і від цього перехоплювало подих. Навіть зараз, коли вона просто згадувала про нього. 

— Агато! — її хтось гукнув та смикнув за рукав, — Ти що, в трансі?

Вона зупинилася, обернулася. Це була Діана. Усміхнена та з паперовим стаканчиком кави в руці, вона з підозрою дивилася на подружку. 

— Та ні, я просто нервую трохи, — відповіла Агата, змушуючи себе посміхнутись, — Ти ж знаєш цю мегеру, — майже пошепки додала. 

Насправді зараз Агата злилася лише на себе, адже мала час підготуватися та використала його інакше. Проте, ділитися з Діаною про справжнє знайомство з Гордієм та їхню нічну пригоду, поки що не стала. Вона хотіла якнайдовше протримати в таємниці те, чому і сама не могла ще дати ім'я. 

— Ага. І тому ти вчора зникла так раптово? Аби готуватися до модуля? — Діана стишила тон і додала з іронією: — Втомилася? Таксі? Телефон сів? — у її погляді блукали запитання, але Агата лише зітхнула і втиснула плечі в шию, як дитина, яку зловили на тому, що вона нашкодила. 

— Пробач. Я справді була виснажена. І… ну, модуль, підготовка. Самій було краще. Та й не хотіла, аби батьки мене спіймали на втечі. Знаєш, які вони у мене. 

Діана підозріло примружила очі, мабуть до кінця не вірила у слова подруги, надто добре вже її знала, але випитувати не стала, просто махнула рукою. Захоче — розкаже сама. 

— Добре, відмінниця ти наша, тільки якщо це правда, я тебе пробачаю. 

— Звісно, — швидко кивнула Агата, уникаючи зустрічі поглядами. 

— Чудово, — весело мовила Діана, — Йдемо штурмувати цю неприступну бастилію мегерівну. 

Обоє розсміялися, крокуючи коридором до необхідної їм аудиторії. 

Час на контрольній пройшов як у тумані. Принаймні, Агата мало що запам'ятала: вона відповідала натягнуто, коротко, викручувалась, де могла і згадувала те, що ще збереглося в пам’яті з самих лекцій. Мегера, на щастя, була у доброму гуморі, й чіплятися не стала й таки поставила їй прохідний бал. Звісно, цього було мало і краще було б піти перездати, але Агата не відчувала в собі сили на ще один раунд. Тому, вирішила, що краще надолужити на наступному модулі і ща можливості підготувати реферат на якусь цікаву тему. 

Після пар Діана вмовила її зайти до кав’ярні поруч. Та сама, де подають найкращий тарт із лавандою й розбавляють капучино розмовою про все на світі. Та щойно вони сіли за столик, як до них підсів Ростислав. 

Ростислав Чупак — син керівника обласного управління податкової. Той самий Ростислав у якого усмішка,  як з реклами пасти, і наче привітна та добра, а погляд,  як у кота, що щойно злизав вершки. Агату він дратував і все ніяк не міг залишити її у спокої. 

— Агато, — його голос звучав солодкувато, але вона відчула у ньому штучність. Зрештою, як і в самому хлопцю. Вона не бачила щирості в його діях, словах, лише бажання догодити батькам та зблизитися з донькою прокурора, — Може, підвезти тебе додому сьогодні?

— Дякую, не треба, — відповіла вона лагідно, але чітко. Вона не хотіла не те, що розмовляти з ним, а навіть бачити його. Тому не жавала жодних шансів, — Я краще пішки. Повітря корисне для роботи  мозку, особливо після стількох годин сидіння за партами в задушливій аудиторії. 

— Може, тоді на вихідних побачимося? Кіно, щось легке, романтичне? Я можу квитки забронювати, тільки вибери… — він нахилився ближче, і вона відчула їдкий запах його парфумів. Щось дуже різке та відштовхуюче. Їй таке не подобалося. 

— Ростиславе, — вона усміхнулась, нахилившись у відповідь, аби він нарешті її почув і перестав переслідувати, — Я не твій варіант. І ти це знаєш.

Він випрямився, відсунувся. 

— Що ти маєш на увазі?

— Я знаю, що тобі подобаюся не я, а те, хто мій тато, — сказала вона впевнено. Та це й не була ніяка таємниця, бо всі знали, хто вона і хто такий Ростислав Чупак. 

— І, чесно, я не збираюсь бути для когось частиною політичного пазлу. А ти як хочеш. 

Діана ледь стримала сміх, сховавшись за книжечкою меню, котре тримала в руках і весь час удавала, що уважно читає. 

— Як знаєш, — прошипів Ростислав, підводячись. — Але люди не вічно залишаються на вершинах. Особливо, такі гонорові, як ти. Дивись, Агато, падати, іноді, може бути дуже боляче. 

Він встав різко, перевернувши стілець та пішов, не озираючись. Образився. 

— Уф, — видихнула Діана, коли силует Ростислава зник з перед їхніх очей. Він їй теж не подобався. Чомусь відштовхував. Аура така, чи що? — Ти його таки добила, але як красиво. Як справжня адвокатка. Хоча ні, стривай, як донька прокурора. 

— Якби ще він це затямив. Пройде тиждень і він знову з'явиться, — зітхнула Агата, відкидаючись на спинку крісла. Ростислав не вперше, і на жаль, не востаннє приходив до неї ось так: запрошував кудись, пропонував допомогу, отримував відкоша і обурений, йшов геть. Вона не знала скільки це ще триватиме, але їх терпіння було на межі.