-7-

Місто зустріло їх передсвітанковою рутиною — мов втомлене після вечірки, воно повільно поверталося до життя. Деякі вулиці ще дрімали в напівтемряві, інші — прокидались шумом машин та гулом перших тролейбусів. Вікна в будинках вже не світилися нічним теплом, а лише офісним холодом, куди напівсонні йшли люди. В повітрі витав запах нового дня. 

Гордій керував мотоциклом обережно, без поспіху, а Агата сиділа позаду, тримаючись за нього, та слухаючи, як б'ється його серце. Її власно теж не відставало, і стукотіло немов ошаленіле. Ця ніч стала особливою для них, адже обоє вперше за довгий час були просто собою. 

— Скажеш, куди тебе підкинути? — спитав Гордій, коли вони в’їхали в центр міста. Гордій припаркував мотоцикл і зняв шолом, аби вони могли поговорити. Перекрикувати гул мотора він не хотів. 

— Зупини будь ласка на перехресті Шевченка та Свободи, — відповіла вона швидко, — Там далі я сама. 

Агата не хотіла, щоб хтось знав, що вона не ночувала вдома. І мала надію непомітною прослизнути в будинок, поки всі ще сплять. Бо інакше… — катастрофи не уникнути. 

— Ти впевнена? — перепитав, обіймаючи за талію. Агата не заперечувала, бо й сама жадала ще одного поцілунку. І хоч від Гордія віяло загадковістю та небезпекою, вона на це не зважала. Про що б там не волала її інтуїція, вона не дозволяла страху та дурним правилам вирішувати за неї. Тут і зараз, вона бажала бути вільною і робити те, що подобається. 

— Так, впевнена. Бо не хочу, щоб мене хтось із сусідів побачив, а можливо і батько. Він в мене дуже строгий і тоді сварки не уникнути. Він не жартує, коли йдеться про його дурнуваті правила.

Гордій нічого не сказав, просто кивнув та поцілував Агату так солодко і ніжно, що в неї перехопило подих. Її ще ніхто так не цілував. Та  й взагалі ніхто не цілував. 

— Гаразд, поїхали, відвезу тебе, — перервавши поцілунок, мовив Гордій. І голос його був рішучий, а подих спокійний, та й сам він виглядав, як завжди впевнено і навіть трохи беземоційно. Неначе це не він щойно цілувався з дівчиною. 

Агата, навпаки, була схвильована та вкотре почервоніла під його пильним поглядом, що неначе обіймав, пестив та хвилював. 

— Дякую, — сказала вона, намагаючись не видати, як їй не хочеться йти. Вдягнула шолом тв сіла позаду нього, відразу міцно обнявши. 

— Заїхати ще кудись? — напівжартома, але з ледь помітною надією в голосі, запитав. 

— Наступного разу, — прошепотіла, — Можливо.

Опинившись на знайомій вулиці, Агата огляділася, чи часом нікого з сусідів немає неподалік і упевнившись, що дорога порожня, перелізла через невисокий паркан бабусі Тані. Від неї, треба було добиратися до свого будинку через город та два садки, але вона була рішуче налаштована. Вже краще помучитися, ніж бути спійманою на гарячому та вислуховувати лекції батька про правила. Вона сита ними вже по горло, і якби могла — втекла б світ за очі. Але завжди є одне “але” — Агата, попри все, не хотіла тікати та ганьбити сім'ю. Вона любила батьків, молодшого брата, їхню собаку Джека та навіть бабку Матильду, котра часом зводила її з розуму. Добре, що нині вона могла навідуватися до неї за власним бажанням, а не з примусу. 

Агата перелізла через кілька сусідських кущів смородини та агрусу і сховалася за стовбуром старого горіха, що розділяв сусідський город з їхнім садком. Батьки колись планували поставити тут сітку, щоб відгородити один маєток від іншого, але потім передумали, бо сім'я Гайдуків обіцяла продати їм ту землю. Не одразу звісно, а як бабця Таня покине цей світ, а тому розділяти і ставити межу зайвий раз не стали. 

Виглянувши з-за дерева, вона побачила дядька Валерія — начальника їхньої охорони і сховалася назад. Він якраз робив обхід довкола їхнього маєтку і міг їх побачити. Довелося зачекати, попри те, що вона вже добряче змерзла. Без куртки Гордія на її плечах, та його гарячих обіймів їй було не так солодко зараз, як вночі. 

— І де це ти була? — голос дядька Валерія прозвучав дещо грізно над вухом. Агата аж підскочила на місці.

— А я тут… прогулятися вирішила… — пробурмотіла побрехеньку від чого Валерій скривив вустами та закотив очі. Він їй не повірив! Ще б пак, стільки років досвіду на подібній роботі. Мабуть, не раз і не два чув щось подібне від своїх підопічних.

— Агато, я не вчора народився, — мовив він, — Де ти була? 

Вона опустила погляд, зітхаючи. Мабуть, доведеться розказати якусь напівправду. 

— А ви батькові не розкажете? — глянула на охоронця з надією а погляді.

— Давай домовимося так: ти мені кажеш, коли будеш кудись отак от бігати, а я нічого йому не скажу. Та у випадку проблем, завжди можу тобі допомогти, гаразд?

Агата кивнула головою. Це був найбільший варіант. 

— Я тільки “за”. І я ходила з Діаною до клубу, — сказала винувато, — Ви ж знаєте, що батько мене нікуди не відпускає, а так хочеться хоч іноді побути з однолітками. 

Дядько Валерій кивнув, підтиснувши тонкі вуста. Клуби він явно не любив, мабуть вже застарий для них. Та важливо було те, що він їй повірив і не закладе батькові. 

— І Агато, наступного разу будь обережніше.

— Обіцяю.

Вона подякувала та прошмигнула до заднього входу в будинок, через стару кухню, де їли домашні працівники та охорона, через кородирчик, тихенько, на пальчиках, знявши своє взуття, дісталася власної кімнати. В будинку ще всі спали і панувала цілковита тиша, час від часу позбавлена гавканням Джека. 

Опинившись в кімнаті, вона закрила її на ключ, закрила вікно, котре залишила втікаючи і впала на ліжко. Дістала телефон з кишені і побачила вісім пропущених від Діани і шість повідомлень від неї ж: “Ти де? Ти як? Куди ти зникла? Що сталося? Агато, відповідай. Де ти є? Я серйозно, починаю хвилюватися. Мені викликати поліцію? Напиши, як тільки прочитаєш!”

Агата швидко набрала відповідь:

“Я вдома. Вже давно. Просто втомилась — викликала таксі і поїхала. Телефон сів, щойно побачила та поставила його на зарядку. Все добре зі мною. Вибач, що не повідомила, коли пішла”.