Глава 6 Уляна

Дворецький зник, а Войт не сміливо завмер біля входу. Нестримне бажання зазирнути по інший бік дверей впевнено брало гору, тож Олександр зробив крок й перетнувши поріг, ледь чутно увійшов до кімнати.

Уляна не збрехала і насправді змінила свій одяг. На зміну обтислій сукні прийшов прозорий, чорний пеньюар з мереживом, а ноги звільнилися від лакованих туфель, залишивши свою власницю босоніж. Пані Гурцевич стояла навпроти високого, на людський зріст дзеркала у різьбленій дерев'яній рамі, відвернувшись спиною до дверей. Її довге чорно волосся спадало з плечей, підкреслюючи жіночу поставу.

Несподівано в імлі кімнати спалахнуло яскраве світло й Олександр із жахом гримнув дверима та чимдуж побіг до сходів. Те що побачив Войт, не вкладалося у голові, але часу на роздуми не було. Войт біг, а велетенська люстра, що наразі сяяла усіма лампами, створювала відчуття напрочуд реалістичного сну. Олександр подолав половину шляху, аж раптом завмер.

В кількох кроках, попереду нього стояла Гурцевич й з легкою посмішкою споглядала на чоловіка. Усе той же чорний пеньюар та блискуче волосся кольору воронячого крила. Все було чарівно, аби половина обличчя Уляни не набула вигляду мерця. Занадто реалістичне, аби виявитись страшною маскою. Життя і смерть завмерли на до часу прекрасному, жіночому лиці.

Войт повільно дістав з кишені пістолет й направив його у бік Уляни.

— Стій де стоїш! — проковтнувши слину мовив Олександр, втім голос був не ладен приховати його хвилювання.

— Дурний, — тихо розсміялась Гурцевич, рушаючи назустріч Войтові.

Пара пострілів сколихнули навколишню тишу й Уляна невимушено поглянула на своє тіло. Десь в області серця розпливлися червоні плями й востаннє підвівши очі до Войта, жінка впала на підлогу.

За життя, Олександр не вперше стріляв на ураження, але ці постріли геть різнилися від усього, що було колись. Войт обережно підійшов до Гурцевич, але так й не зміг пересилити себе, аби схилитись над нею та спробувати перевірити пульс. Здавалося, чарівна половина її обличчя мирно спала, інша натомість викликала невимовний жах.

Чоловік поспіхом дістав телефон, не розуміючи куди саме має телефонувати. У голові раптово запаморочилось і Войт ледь втримався, аби не впасти донизу, вчасно вхопившись за поручні. 

За кілька секунд дивна мара відступила, проте мобільний зрадницьки полетів вниз. Зібравшись з силами, Олександр спустився до холу й квапливо рушив до вхідних дверей. Усі спроби відчинити їх виявилися марними, а ґрати на вікнах поховали усі надії, аби залишити будинок в інший спосіб.

Сашко озирнувся й доволі швидко відшукав загублений мобільний. Поглянувши на екран, Войтові здалося, що поки він шукав рятівних шляхів, хтось добрячий притиснув його шкіряним черевиком. Олександр швидко поглянув наверх. Пані Гурцевич так само нерухомо лежала й здавалася ледь помітно спостерігала за Войтом частиною обличчя, що скидалося на старого мерця.

Олександр раптово згадав про єдину кімнату без ґрат, шлях до якої запам'ятав під час огляду будинку. Не гаючи часу, Войт минув рецепцію й побіг до заповітної спальні. За хвилину діставшись місця, Сашко у буквальному сенсі застрибнув всередину, зачинивши по собі двері. За вікном без зупину йшов дощ, а Войт, не вмикаючи світла, схопив до рук дерев'яний стілець й з силою втрамбував ніжки у скляну перешкоду. 

Дзвінкий брязкіт гострих уламків, що впали донизу тішили слух, втім вже за мить, Войт закляк вдруге. Щойно вибите скло у зворотному порядку склалося до звичного пазлу. Олександр відсапався й спробував повторити нехитру маніпуляцію, аж раптом побачив за вікном чийсь силует. 

Незнайомець хрестив скло, здавалося бризкав на нього водою і врешті спромігся остаточно рознести на друзки маленьку фіранку. До кімнати миттєво увірвалось свіже, дощове повітря, а заразом впала на підлогу льняна торбина.

Євлампій, що наразі стояв по інший бік вікна, читав молитви й відчайдушно готувався остаточно пробити невидимий захист, аби дати можливість Войтові залишити будинок. Але вочевидь щось пішло не так і силует по той бік вікна змушений був зачаїтися.

Олександр поспіхом висипав вміст торбини на стіл поруч дверей. Осиковий кілок та вже знайомий сувій. Євлампій натомість кудись зник, тож Войт ще раз зацідив стільцем по склі, втім уламки, як й попереднього разу, знову склалися у єдине ціле вікно. Діставши з кишені пістолет, чоловік нечутно провернув дверний замок й поволі потягнув на себе ручку.

До божевілля шалений поштовх, змусив Войта впустити зброю. Олександр не зчувся, як щось важке втрамбувало його у стіл й почало душити. Скажене обличчя Яна наразі виглядало куди страшніше ніж зазвичай. 

Павутиння шрамів стало більш вираженим, вуха набули гостроверхої форми, а відкритий рот виблискував гострими іклами.

Чоловік з останніх сил плеснув долонями, вдаривши страховисько по скронях. Пальці потвори на мить ослабли й Войт скинув з себе клятого дворецького. Наступна атака не забарилася і Ян у вправному стрибку підскочив до своєї жертви, не одразу помітивши, як наштрикнувся, грудьми на кілок, що його миттю раніше затис у руках Войт. 

Погляд дворецького почав згасати, а Олександр, який здавалося починав втрачати чіткий зв'язок із реальністю, відшукав нещодавно втрачену стрілецьку зброю та вільною рукою прихопивши сувій, вибіг з кімнати.

У холі, як і раніше палало світло десятків вогників, що наразі різали зір. Войт підбіг до вхідних дверей, але все було марно. 

Знесилений чоловік озирнувся до сходів і не вірив у те, що бачить. Повільно крокуючи та притримуючись рукою за поруччя, до Войта спускалась пані Гурцевич. Олександр втомлено навів зброю і за лічені секунди спорожнив увесь магазин. З кожним пострілом тіло Уляни сіпалося в такт влучанням, але рани загоювалися на очах.

Войт відкинув зброю та заходився читати слова із сувою. На якусь мить, Гурцевич неначе вперлась у невидиму стіну, але вже за мить, аркуш у руках Войта спалахнув і відьма продовжила свій рух.