3.11. ДРУГА СПРОБА

 Посеред ночі весь Китай накрила тотальна темрява. Це був наймасштабніший в історії блекаут - відключилось абсолютно все. 

 Коли ж медичні установи, а за ними й інші, в кого були генератори і він мусив працювати за будь-яких катаклізмів, позапускали їх, а урядові установи - власні резервні станції, на той момент подача електроенергії вже майже повністю відновилася. 

 Але дещо так і не відновилося: всі інформаційні бази, а також вся інформація на серверах урядових установ, банків, аеропортів, ЗМІ, залізниці і китайський інтернет були знищені. В таких умовах потрібно було, мабуть, вводити надзвичайний стан. Але як? Після блекауту країну накрив суцільний хаос. Влада розраховувала максимум на мирні протести, які за її розрахунками зрештою мали бути придушеними так швидко, наскільки це можливо за умов владної диктатури - в деяких провінціях військові вже встановили повний контроль. Але не у всіх, бо зі зв'язком залишалися великі проблеми.

  І в цей самий час Тайвань отримав нарешті допомогу і швидко здолав загарбників - ті також перебували в інформаційному бардаку, на який вище командування не встигло вчасно зреагувати. Влада Тайваню на цьому не зупинилася і вирішила повернути своє. За підтримки старих-нових союзників їм це вдалося, бо у них все якраз запрацювало. А ядерними бомбами чи ракетами в такій ситуації китайській владі лякати було нІкого, бо підривати їх довелося б у себе під носом - по периметру від тоталітарного мастодонта швидко й надійно, без зайвих говорінь та слухань, прикрився новий військовий союз. 

  Серед народних мас протестний рух не відразу набув поширення - люди були настільки залякані і заплутані, що якщо й виходили на вулицю, то з плакатами Сі, про всяк випадок - раптом схоплять, або ще щось. Тим більш, що ніякої інформації, що насправді діється ще поки до них не дійшло. Лівиця здогадалася зробити якесь загальнодержавне повідомлення, їй з цим допоміг Хризантема. Але, знову ж таки, зв'язок працював з великими перебоями і взагалі не скрізь.

  А от у виправних колоніях військові не втратили пильності, вони не знали, що це вже кінець, інакше хтозна, як би себе повели…

  Десь години за дві до опівночі Літунець вніс зміни в графік патрулювань, де “випадково” задвоїлися зміни. Коли патрульним було наказано заступати на зміну, виявилося, що декому потрібно було відразу на декілька об'єктів одночасно, а декому з тих, хто щойно змінився потрібно було йти охороняти нові. Таким чином, на короткий час виник бардак і в цей коротенький проміжок Літунець дав сигнал аби група ув'язнених з тих, хто мав діяти як провокатори, встигла непомітно вислизнути з бараків. Ільзат з хлопцями вирішили діяти за таким планом: вибрати декількох найпідготовленіших чоловіків зі своїх - для відволікання основних сил охорони, намагаючись стягнути їх максимальну кількість на себе. Домовлялися так: Ільзат підходив до когось із вибраних від різних бараків, або ж вони підходили до нього і непомітно для охорони узгоджували спільні дії або ж він просто відповідав на питання, що передавали через цього умовного представника: 

 - Це дуже ризиковано, друзі, чи всі розуміють, що фактично ми підемо на смерть?

 - Ільзате, досить нас ображати. Давай далі.

 - Виходимо відразу опівночі до головного пропускного пункту і влаштовуємо там безлад. Діємо по черзі, по двоє, аби коли вб'ють першу групу, друга могла підхопити і виграти час для інших.

 - Ільзате, ти не можеш йти - ти наш лідер.

 - Ні, ми всі маємо бути лідерами, бо тут не ті умови аби його вишукувати. В крайньому випадку - слухайте Лі.

 - А що робити, якщо тебе справді вб'ють? Це багатьох дезорієнтує, тоді у нас точно нічого не вийде.

 - Намагайтеся за будь-якого розвитку подій досягти основної мети - вибратися звідси та вивести із собою якомога більше людей.

 - А якщо Лі помилився?

 - Можете залишитися тут, якщо когось це зупиняє. Мене тут нічого не тримає. Думаю, варто спробувати хоча б. Тут багато військових, якщо ми не роззброїмо їх швидко і не озброїмося самі, то вони нас просто переб’ють, як курчат аби замісти сліди й не лишати свідків. Тож, як не крути - ми все одно смертники. А так хоч у когось з'явиться шанс вийти звідси живим... 

 Опівночі групка з шести добровольців, розділившись, спробувала непомітно прокрастися до головної застави. Та одного з них засік патруль, хоча він був найобережніший, найпідготовленіший і найспритніший від них усіх. Патрульних було двоє, потім прибіг ще один, разом вони накинулись на уйгура і скрутили його, зламавши при цьому тому руку. В Ільзата похололи нутрощі - це був його напарник. Він знав наскільки кваліфіковані кати його схопили, знав, що вони можуть змусити говорити навіть могильний камінь. Його напарник знав це чи не краще за них усіх, не раз пізнавши на власному досвіді, тому спробував чинити відчайдушний опір і зрештою вони змушені були його просто вбити. Але результатом його відчайдушного опору було вибите око в одного з патрульних, який в шоковому стані буцав ногами у важких черевиках вже мертве, понівечене тіло.

 - Ти гідний свого імені, Полате. Наш народ пишатиметься тобою, брате, - прошепотів Ільзат, якому горло стискалося від ненависті та безсилля.

 Перша пара тим часом, користуючись темрявою на шляху підвозу, де поки не налагодили освітлення, досягла ближнього пункту охорони і почала кидати туди камінням і всім, що попадалося під руки, не забуваючи весь час переміщатися. Деякий час у них все добре виходило, бо неочікуваність - це головна поміч в такій справі. Але хвилин за п'ять все було скінчено - їх майже одночасно вбили. Відразу їхнє місце зайняла друга група. Але якось невдало, мабуть, вибрали позицію - їх розстріляли взагалі майже одразу. У Ільзата, проти його волі, на очі навернулися сльози - серед вбитих у другій групі був його рідний брат та й шкода було всіх загиблих товаришів. 

 Непроханий жаль та сумніви щодо правильності й доцільності обраного плану дій, який забрав вже п'ятеро найкращих його побратимів, на якийсь час паралізував Ільзата. Він просто сидів і майже беззвучно шипів прокльони, не в змозі наважитися хоч на щось. Та характер у хлопця був крицевий, тож за кілька хвилин він пересилив цю слабкість. Розуміючи шкідливість від коливань та невпевненості у собі, Ільзат сконцентрувався на бажанні помститися, однаково іншого плану не було, відступати було нікуди. Тим часом до місця боротьби біля пропускного пункту збіглося понад 20 охоронців, інші почали вчиняти облави по баракам - але на них там якраз і чекали. Ільзат вирішив ненадовго залягти перед своєю атакою, аби охорона трохи розбіглася - так, на його думку, було більше шансів не бути вбитим відразу. У нього була найскладніша задача, бо він залишився один і покладатися на ефект несподіванки вже не доводилось.