3.7. ЛІ У СІНЬЦЗЯНІ

  Навряд чи комусь в Україні потрібно довго пояснювати, що означають табори, які "навчають і виховують працею", якщо ці самі табори розміщуються подалі від людських очей, туди заборонено когось пускати, а самих "вихованців" тримають за парканом з озброєною охороною і спостережними вежами, аби ніхто з них не втік. А ті одиниці, кому "пощастило" в них побувати тимчасово, поверталися звідти лише людськими подобами.

 Так, там ламали людей. Використовуючи каторжну працю і жорстокі тортури, включаючи навмисне каліцтво та згвалтування.

 Рода не чіпали, бо він не був уйгуром і взагалі мусульманином. В його особовій справі значилось, що він "не розуміє величі рідної партії і правильності того курсу, який вона проводить, через свою неймовірну тупість", рекомендувалось "навчити любити партію і беззаперечно приймати та виконувати все, що вона велить".

 Тож, з усіх методів "перевиховання", які практикувались у Сіньцзяні, до нього застосовувався лише метод каторжної праці і словесного приниження.

 Побутові умови виживання в цьому таборі цілком відповідали методам "виховання". 

 Род розумів, чому Лівиця та Хризантема направили його саме сюди - бо в камері, хай навіть на 10 чоловік, з яких хоча б один - це провокатор, всі інші, в більшость випадків - це залякані обивателі, які, вийшовши звідти, від страху поводитимуться тихіше води, нижче трави.

 В таборах Сіньцзяну ж сиділи абсолютно інші люди. Метою влади було знищити їх, як народ. І не всі з ув'язнених були готові тій владі допомагати у цьому. 

 Доволі скоро Род знайшов тих, з ким можна було створити місцевий Рух Опору.

 - Лі, розкажи ще про УПА, - просив Рода його новий друг Ільзат - неймовірної краси уйгур, за нестандартними рисами якого ховався сталевий характер.

 І Род розказував все, про що дізнався від Івана: про те, чому і як була створена ця організація, за що і проти чого вона боролась і як вона це робила. Оскільки ця історія викликала незгасаючу зацікавленість, його продовжували консультувати з Пекельного Раю.

 - Їм легко було боротися, у них не було китайської поліції і таких знущань.

 І тоді Род розповів про голодомори, депортації і НКВС.

 - Але ж, Лі, подивись на цей табір, на ці тортури - нас просто нищать. Хіба може хтось вижити в таких умовах, не кажучи вже про боротьбу? - не здавався Ільзат.

 І Род розказав йому про ГУЛАГ. А ще він розказав, що в Україні проживає братній їм тюркський народ киримли, які зазнавали не менших утисків з боку ще царської росії, а з приходом до влади більшовиків травля цього мусульманського народу лише посилилась. Та вони не поступилися ані крихтою своєї національної гідності.

 Ільзат повірити не міг, що хтось пережив подібне, вижив і зараз ще має сили чинити відчайдушний опір набагато більшому та сильнішому ворогу. Він розповідав про це своїм друзям. Це надихало людей не здаватися, потроху дух спротиву міцнішав та розростався, люди вже не сприймали себе живими мерцями, вони прекрасно розуміли, що втрачати їм точно нІчого і готові були боротися. Питання було лише в тому - як? 

 Охорона почала звертати увагу на підозрілих чоловіків, які, здається, шукали найменшої можливості зібратися разом, аби поговирити, тож Род не придумав нічого кращого, як розмовляти з новими друзями, імітуючи бійку. За його порадою Ільзат зібрав кістяк з найбільш міцних та патріотично налаштованих уйгурських хлопців, яким довіряв і коли їм треба було переговорити з Родом, вони валили того в пилюку і робили вигляд, що жорстоко б'ють. Охоронці підходили, цікавились, що сталося. Хлопці розбігалися. Род волав, аби його врятували, кляв і лаяв цих ненормальних мусульман - більмо на оці великого Китаю та партії. В результаті його з кількома синцями відправляли до лазарету. Спершу охоронцям це подобалося, вони навіть не зразу підходили, а давали собі можливість трошки розважитись, спостерігаючи за лупцюванням - хлопцям доводилось дуже старатися, аби це мало жорстокий вигляд, але потім охоронці звикли і плюнули - якщо такий тупий (про що навіть у особовій справі так прямо і написано), що весь час наривається на бійку, то хто йому винен? Скоро на них вже навіть уваги не звертали.

 - Як це буде, Лі?

 - Ми просто маємо бути готові у визначений час і всі, як один, вийти звідси.

 - А інші?

 - Думаю, підуть за нами, достатньо буде їм про це сказати. Роззброїти охорону буде кому?

 - Від добровольців немає відбою. Але як ми вийдемо?

 - За це не турбуйся, Ільзате, ви тут зовсім не одні, є ті, за цим парканом, хто нам допомагають. Коли ми вийдемо, як би там вже не склалося, але приховати те, що тут коїться вже буде неможливо.

 …Ще одна важлива перевага цього табору перед буцегарнею полягала в тому, що Род міг майже відкрито спілкуватися з Літунцем на бавовняному полі, на якому їх "перевиховували працею". За 14 годин роботи на ньому знаходилося достатньо хвилин, коли вони мали змогу поспілкуватися. Якби він відчував, що не витримає, то будь-якої миті міг про це сказати і Лівиця з Хризантемою знайшли б можливість витягти його. Саме тому він не почувався аж настільки нестерпно. А якщо ще й згадати росію…тут принаймні було відносно чисто. Ну й найголовніше - він не міг покинути своїх нових друзів, зрадити їх. Тут було те, заради чого він і повернувся додому...

 - Ільзате, післязавтра.

 - Це точно? Як ми дізнаємося, що вже пора?

 - Тут ми ніяк про це не дізнаємось, але по всій країні нічого не працюватиме з опівночі. Нам треба буде дуже швидко зібратися великими групами одночасно прямо під вежами і біля охорони. Обеззброїти. І швидко піти.

 - Куди нам іти, Лі? Нас миттю зупинить поліція та й, скоріш за все, і армію задіють.

 - За це не переживай, Ільзате, вся країна буде в глибоченному хаосі, бо з ладу буде виведена геть уся інфраструктура повсюди. І в цьому хаосі ми мусимо діяти швидко, це дуже важливо. Найважчим буде вирватися звідси. І потім нам ще потрібно буде мати достатньо сил, аби позбавити влади партію і усунути самого Сі. У будь-який спосіб. Можливо, ми будемо не одні, але розраховувати на це не варто.