3.5. РИБОЛОВЛЯ

  Дід Олекса страшенно нудьгував у Раю. Тут не було річки, не було човнів, ще й риби не було: "То який же це в біса рай?!" Він дуже полюбив Рода - ще ні з ким у нього не було таких цікавих суперечок. Але Род, відробивши свою зміну по павукам, брав коротенький перепочинок і знову йшов робити чи то дрони, чи то контрдрони. А тепер і зовсім полетів у свої краї…

 Поблукавши коридорами та тунелями, дід страшенно втомився від цього підземного, абсолютно не підходящого для нього способу життя і зовсім занепав духом. Йому не вистачало простору і спілкування. Вдома, в звичних умовах, він міг днями ні з ким не говорити - бо нікого не було поблизу, і абсолютно не перейматися з цього приводу. Але то вдома - там рідна хата, човни та "риби". А тут…

 Тільки від нестерпної нудьги він утнув нечувану для себе річ і пішов до "дівчат". Але у дівчат була зміна на протезах… Та й чого він до них поперся взагалі? Вони ж вугра від вужа не здатні відрізнити!

 І тоді дід Олекса пішов до Хірурга. У того саме була складна, комплексна операція.

 Дід вирішив його обов'язково дочекатися і навіть просидів спокійно хвилин 5, але на нього "накотило":

 - І чого мене сюди притягли? Сидять, як мурахи в своєму мурашнику, носяться взад-вперед і їм нормально. А мені що тут робити?! - він скочив на ноги, забувши про втому, і почав ходити туди-сюди, лаючись все голосніше, все частіше вставляючи міцні слівця. 

 Так пройшло ще десь із чверть години. Дід за цей час побив свій власний рекорд, виговоровши лайку у 46 нецензурних слів жодного разу не повторившись і не розбивши цю струнку композицію ні одненьким не відповідним словом. Можливо рекорд був би ще приголомшливішим, але в момент, коли він саме вимовляв 32-ге, з операційної до кабінету зайшов втомлений від важкої операції Хірург, який так і застиг на місці, встигши лише зняти маску. На 41-му він трошки отямився і причинив двері в операційну, аби асистент міг спокійно працювати. Дід нарешті обернувся, побачив хазяїна кабінету і обірвався, бо його вразило ошелешене обличчя Хірурга, який до такого не звик, бо жодного дня не працював у Рибгоспі.

 - Фух, наче попустило трохи, - винувато сказав дід Олекса.

 - Це добре… А що ж такого трапилось? 

 - Та нічого, то я так… відпустіть мене, мабуть, додому. Від мене тут все одно мало толку. І там мій пес - Тайгур.

 - Ще один. За пса не переживайте - "наші" доглянуть за ним, їм не новина. Та й що ви там робитимете, самі? 

 - Там я не сам, у мене там річка і… Не можу я тут. - старий розпачливо грюкнув себе кулаком у груди - Ясно?!

 - Ясно. Але розумієте, Олексію, там зараз небезпечно, оскільки одну з МХГС-2, яка прикривала наш регіон забрали на Західну Україну, щоб прикривала там військовий аеродром під літаки, що нам їх мають дати. Ми ще не зробили заміну тій ПРО, бо не встигаємо, ви ж самі це бачите, але як тільки зробимо… Зачекайте, здається, у мене з'явилася ідея, як каже Род. Ходімо к Бісу.

 - Я в його бісівських штуках тим більш нічого не тямлю, там мені вже точно немає чого робити.

 - Ходімо, ходімо, можливо, він придумає щось для вас...

 Біс тестував якусь нову програму, але уважно їх вислухав. І, між іншим, поставився до дідової проблеми напрочуд серйозно.

 - Пропоную розробити якусь гру, яка б підійшла Олексію. Зробиш?

 - Знаєш, Хірурге, мені здається, що це фантастично чудова ідея. Я б навіть сказав… Геніальна!

 - Та ну, ти ж знаєш, що я не люблю лестощі.

 - А це ніякі не лестощі, Хірурге, ти ж мене знаєш. Мені чомусь здається, що саме така програма обов'язково має у нас бути. 

 - Щось тобі останнім часом багато чого здається. Зайдеш до мене якось, на огляд… коли програмку діду зробиш.

 - А нащо мені ваша програма? Я ж не компутер, - втрутився дід Олекса.

 - Е ні, діду, це ви зараз так кажете, - підморгнув йому Біс, - Ви поки поспіть, а я все зроблю. До ранку буде готово.

 - Ет. Прямо як у казці значить… Цілувати я тебе не буду, царевич-жаба! А поспати - це можна. Щось стомився я тут у вас.

 Зранку дід був зайнятий на дронах. Але після обіду, коли він зайшов до своєї кімнатки, там вже висів здоровенний екран на всю ширину якого розливався неймовірної, реалістичної краси ставок, а може й ціла річка. Перед екраном стояв складаний рибальський стільчик, на якому лежали якісь дивні рукавички. Коли дід взяв їх до рук, озеро трішки потьмяніло і з динаміків долинув його власний голос: 

 - Треба натягнути рукавички, ось так, - дід Олекса, до краю здивований, послухався себе і натягнув рукавички.

 - Тепер, значиця, всідаємось зручненько і починаєм.

 Дід хотів вилаятися і сказати: "якого дідька мною тут чортзна-що командує?!", але йому якось ніяково було сперечатися з власним голосом, тож він сів. 

 - А тепер дивимося на екран, робимо руками рухи, ніби насаджуємо черв'ячка і закидаємо вудку, - продовжив голос.

 Дід Олекса помітив, що рукавички роблять всі ці рухи ніби реальними і з цікавістю закинув вудку у озеро на екрані. За кілька хвилин голос зашепотів: "клює, красуля, клює…зараз, хай лиш захопить…підсікай, старий, ну, ***** підсікай!".

 Дід невміло смикнув віртуальну вудку і здоровенний окунь плюхнувся назад в озеро.

 - Ет, в Рибгоспі він пропрацював… Хвалько! - авторитетно познущався з нього голос.

 І дід Олекса вперше в житті то стерпів, хоча зазвичай у подібній ситуації він би й те озеро затопив власною лайкою.

 - То я з незвички просто, зараз я тобі покажу, - примирливо спробував виправдатися натомість. 

 Він “клюнув” на цю Бісову спокусу. І дійсно, за якийсь час спіймалась "вєщь" - навіть сам голос змушений був з цим погодитися. Хоча й не відразу.