3.4. РОД ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДОДОМУ

 З Японії до Тайваню Род не міг потрапити ніяк - з острова, як і слід було очікувати, Пекін зробив неприступну фортецю, а всередині тим часом влаштували жорсткі фільтраційні чистки місцевого населення. Усіх, хто їх не проходив, відправляли в табори на материк - на "перевиховання".   

 Семидесятирічна тітка Рода фільтраційний контроль не пройшла. Хвору літню жінку вже понад два тижні тримали десь у розподільнику. Але Род цього не знав, бо зв'язатися він не зміг взагалі ні з ким - мобільні станції були відключені разом з операторами, само собою, що й інтернет також.

 Тож, Роду не лишалось нічого іншого, як спробувати втілити в життя свій план "А". 

 Японці допомогли йому переправитись до Казахстану, звідки Род самотужки вирушив додому. Літунець прилаштовувався на його плечі, коли нікого не було поряд і це було безпечно - щоб економити енергію і поговорити. Або ж ховався у поясній сумці. Якось він таким чином налякав злодюжок, включивши звук повітряної тривоги, як сигналізацію. 

 Коли ж вони добралися до Китаю, Род перевдягнувся у те своє дрантя російського вояки, яке Василина зберегла. Вже на першому контрольно-пропускному пункті їм з Літунцем довелося надовго розлучитися. Рода дуже довго перевіряли, навіть надіслали запит своїм російським колегам, аби підтвердили, що він дійсно воював у складі їхньої армії. Але звідти прийшла відмова - такого у них не числилось. Тоді Рода, як імовірного шпигуна, відправили для подальшої перевірки до служби державної безпеки. Він дуже боявся, що втратить Літунця, за себе ж, чомусь, так не боявся. Але зрозумів, що все в порядку, коли в комендатурі, куди його доправили, отримали повідомлення, що була допущена помилка, насправді Родіон (Лі) Хуа Кінь перебував на обліку в такій-то роті, але був демобілізований, як непридатний до військової служби через свою неймовірну тупість. Коли військовий читав це Роду, аби познущатися з нього, у того на обличчі сяяла радісна ідіотська усмішка - ну чисто тобі бравий вояк Швейк. "Тобі теж привіт, Лівице", - подумав, усміхаючись, Род.

 Представник органу безпеки декілька хвилин здивовано його розглядав, але врешті вирішив не затримувати: "судячи з того, що служив в російській армії - таки точно ідіот, нам тут таких теж не треба", - подумав китайський КДБшник і дозволив цьому ідіоту, тобто Роду, забиратись додому. 

 За 300 кілометрів. 

 Але далека дорога абсолютно не лякала Рода. Він дуже скучив за китайськими краєвидами, за цим нескінченним простором, природою і навіть смогом. Який надав ще більше впевненості у правильності рішення повернутися і боротися.

 Та… Род покинув Китай зовсім іншим. В тому сенсі, що країна мало змінилася відтоді, а от він став іншим, він сам сильно змінився і сприймав все зовсім не так, як раніше. Після своїх російських пригод і перебування в Україні, Род тільки тепер, повернувшись, зрозумів наскільки він не усвідомлював всієї складності задачі, яку перед собою поставив. Бо тепер впритул дивився на свою батьківщину, як на складну тоталітарну систему, безжальну, каральну та чітко злагоджену, яку потрібно зламати, хоч це видається зовсім нереальним. А не як на маленьку провінцію, де ти можеш на щось сподіватися, якщо старатимешся в усьому догодити владі. 

 Коли Род врешті дістався додому, то почувався геть розбитим, А в душі постарів років на 100. Він не міг зрозуміти чи так все було й раніше, а він просто не помічав - хіба ж таке можливо? Чи це лише зміни останніх кількох років, коли його тут не було? Він бачив, як вночі тихо виводили кудись людей і вони не опиралися. А вранці якась жінка хвалилася іншій, що то вона здала чоловіка, аби його перевиховали, бо він щось не те сказав про владу, а в очах жінки був тупий страх і більш нічого. А ще, забирали у по-рабському покірних батьків їхніх переляканих дітей.

 Ні, не могло все це статися з людьми за ті кілька місяців, та хай навіть і років, то він просто був сліпим… Чи могло?

 Це повернення в минуле, яке стало його безрадісним теперішнім, могло б звести Рода з розуму, якби він не знаходив іноді безпечні місця, де б міг поговорити з кимось з Пекельного Раю. "Так, так, Роде, а сотні, може й тисячі, ваших найкращих людей гниють зараз десь по тюрмам. І про них ніхто нічого не знає. А потім вони просто тихенько зникнуть. У нас теж так було, тому й воюємо, бо не хочемо у це повертатися", - казали вони йому. І це надавало Роду сил.

 Відтоді як він повернувся додому, ніхто з рідних ні про що його не розпитував, жодного зацікавленого запитання про те, як він жив весь той час. І він нікому, нічого не розказував. Всі боялися всіх. Особливо вдома. Його рідні поводили себе так, ніби він нікуди й не їздив, а вийшов кудись ненадовго і ось вже повернувся.

 Сім'я жила дуже бідно, особливо скрутно стало, коли помер батько.

 - Майже відразу, Лі, як ти поїхав, він і зліг. Грошей на лікаря не було… він не довго мучився.

 Тож, з усіх чоловіків в сім'ї залишилися він і молодший брат. Брат підробляв кур'єром.

 Свої обов'язки по забезпеченню сім'ї, Род вдало сумістив із поставленою задачею - він активно шукав будь-яку роботу, дзвонячи чи не за всіма оголошеннями про найм. 

 Знайшов її доволі швидко. І таку, яку й хотів - потрібно було багато спілкуватися з клієнтами по телефону, або через чати - це їх з Літунцем теж влаштовувало.   

 Робота була в сусідньому місті, в порівнянні з їхнім, це місто можна було назвати великим. Майже щодня він їздив туди й назад у переповненому транспорті.

 З "Пекельного Раю" хтось підкинув ідею понаписувати скрізь, де тільки можна якесь китайське жіноче ім'я "тире" "хвойда" і поряд - свій телефон. Род не зразу погодився на цю ідею, але потім дозволив Літунцю зайнятися “рекламною” діяльністю, який це і зробив в усіх куточках міста, де був його робочий офіс. 

 Від телефонних дзвінків не було відбою, Род роздратованим голосом всім пояснював, що телефон йому віддала сестра, якій таким чином мститься колишня подруга. Хвиля дзвінків потроху згасала, тим більш, що "реклама" була написана звичайною крейдою. Але в такий нехитрий спосіб вони добряче розповсюдили вірус.