3.2. НОВА ІДЕЯ РОДА

 Хірург вийшов з операційної в свій кабінет. Операції були відносно нескладні, але їх було надто багато, тож сякий-такий перепочинок йому б не завадив. Він тихенько наспівував собі під ніс якусь пісеньку, з почутих від Марини на музичному вечорі. Помивши руки та підійшовши до чайного столика, який був поряд з умивальником, він раптом зупинився, усвідомивши, що периферійним поглядом вловив у кабінеті щось, чого там не повинно б було бути.

 Хірург різко обернувся - нічого незвичайного не було, просто в кабінеті тихенько сидів Род, терпляче чекаючи, коли на нього звернуть увагу.

 "Пора завести собі секретаря", - подумав Хірург.

 - Нова ідея, Роде? - спитав його весело.

 - Так. Тобто - ні, ідеєю це, мабуть, не назвеш. Скоріше - проханням.

 - Зараз, зачекай трохи. Ти кажи, я тебе уважно слухаю, але разом з тим перевдягнуся і хоч чаю собі наллю. Ти будеш? Та звісно, що будеш, мабуть, тільки зі зміни. 

 Хірург повісив свій робочий халат і зробив коротеньку розминочку, перед тим як змінити футболку. 

 - Не відмовлюсь. Тоді ви перевдягайтесь, а чаю наллю я - все одно сиджу.

 - О, а тепер і у мене з'явилася чудова ідея. Чи не зміг би ти, Роде, попрацювати моїм помічником? Хоча б тимчасово, поки у нас така гарячка.

 - На превеликий жаль, змушений відмовитись. Хоча в іншій ситуації я б мріяв працювати з вами.

 - А що ж це за не така ситуація?

 - Я хочу повернутися додому.

 Хірург здивовано обернувся і з сумом подивився на нього. Род тим часом поставив на стіл для нарад тацю з чаєм і бутербродами. Вони сіли перекусити. Род дійсно був тільки зі зміни, тож наминав з апетитом.

 - Не думаю, що це бажання викликане поганим ставленням чи ще чимось таким - тебе всі поважають, Роде. Дід Олекса теж. Думаю, навіть більше за інших. Ти не думай, що він з тобою лається, аби образити. То у нього манера така - він з усіма так, навіть зі мною. 

 - Я знаю. І ви забули, мабуть, звідки я до вас потрапив - його лайка ні в яке порівняння, йому ще вчитись і вчитись, - посміхнувся Род.

 - Добре, що він цього не чує, - розсміявся Хірург, - але що ж тоді примушує тебе нас покинути? Роде, ми з твоєю країною зараз фактично у стані війни. Не думаю, що ти не усвідомлюєш всіх, скажімо так, неприємних моментів цього стану.

 - Саме це й примушує. Саме тому, що тут, з вами, почуваюся як вдома, я й мушу повернутися туди. Спробую пояснити, мені важливо, щоб ви зрозуміли мій мотив. Спершу, я дуже хотів залишитися тут, в Україні, з усіма вами. Але… В цьому, мабуть, є якийсь парадокс, але саме з вами я навчився любити свою батьківщину і зрозумів, що треба боротися за неї. І за свою сім'ю. І за вас теж. Коли я лиш збирався втікати до росії, то кляв своїх рідних, які власною участю в мирній демонстрації на площі Тяньаньмень, опустили нашу сім'ю на самий соціальний низ, забравши майбутнє у дітей та, мабуть, і в онуків, які в комуністичному Китаї не мають жодних перспектив як діти неблагонадійних. Так я думав тоді. Але тут я усвідомив, що вони якраз і боролися за те, щоб у їхніх дітей було краще життя, просто програли в цій боротьбі за наше краще майбутнє. І от тепер я теж готовий до цієї боротьби. Крім того, те, що роблю тут я, роблять і інші не гірше. А те, що я можу зробити там, аби допомогти вам - моїй другій сім'ї, ніхто з вас не зробить.

 - Здається, я тебе дуже добре розумію, Роде. Це не парадокс - це думки вже дорослої, зрілої, мудрої і відповідальної людини. То, що - Рух Опору?

 - Так, саме так, - усміхнувся Род, задоволений, що його зрозуміли правильно.

 - І у тебе є ідея, як це зробити, - помітьте, Хірург навіть не запитав. Бо знав, що Род ніколи не брався за справу, спершу не обдумавши її як слід.

 - Взагалі-то, декілька ідей.

 - Ого, хлопче, видно ти все вже зважив та продумав і нам там нічого не залишається. Хоча, знаєш, давай я все ж покличу Біса та Мега? Однаково доведеться потім усім це пояснювати та розказувати. А разом може придумаємо ще щось корисне. 

 Род, звісно, погодився. Коли прийшли головні конструктор та програміст, Хірург повідомив їм про причину запрошення. Обидва сприйняли новину із неприкритим сумом, деякий час мовчки чухаючи бороди. Поналивали ще чаю для новоприбулих і всі розсілися навколо столу для нарад. 

 - Твердо вирішив, Роде? Може передумаєш? - врешті задав питання останньої надії Мега.

 - Я відчуваю, що мушу це зробити. Знаю, що завжди шкодуватиму, якщо навіть не спробую.

 - Ну що ж, Роде, давай тоді свої ідеї, - сказав Хірург.

 - Я можу повернутися додому як колишній російський військовий і намагатися протидіяти звідти. У нас затравлене та залякане суспільство, але невдоволених політикою, яку проводить партія дуже багато. У них має бути лідер. Якщо він вже є - я вийду на нього і допомагатиму. Якщо ж лідера немає - спробую сам ним стати. Якщо…

 - До біса ризиковано, - не погодився із цим планом Біс, перебивши, - ти видно забув про яку країну говориш, Роде, ніяких лідерів протесту чи опозиції там не може бути в принципі - все це ілюзії віддаленого сприйняття. Ти просто добровільно йдеш на ешафот!

 - Тоді я можу полетіти до Японії і звідти, наприклад по телефону, закинути на Тайвань якийсь вірус. Для початку.

 - Можна й звідси спробувати це зробити. До речі - непогана ідея. Що цікаво, я подібну вже чув сьогодні від іншого китайця.

 - Там я все одно хочу знайти можливість пробратися додому.

 - Ясно. Але зараз на Тайвані всі телефони не те що прослуховуються, а проходять жорсткий контроль через китайську контррозвідку та військових. Острів окупований і закритий. Ніхто не знає, що там насправді діється.

 - У мене на Тайвані є тітка, яка ще минулого сторіччя вийшла заміж за тайванця і переїхала туди. Я сподіваюсь через неї. Мені ж не треба у неї нічого питати. Просто поговорити, чи щоб вона хоча б відповіла на дзвінок, а тим часом вірус від неї розповсюдиться її численним родичам та друзям. А через них ще далі.

 - Ага. Тільки ж ти не можеш не знати, Роде, що віруси так не працюють.