З. ПАЛКИЙ ПРИВІТ ІЗ РАЮ

3.1. ЦЕ НЕЙМОВІРНО

 Макс з Правицею знов працювали над паперами, але цього разу вже щодо нових союзницьких відносин.   

 Новостворений військово-політичний Союз багато в чому наслідував політику свого попередника - блока НАТО, за виключенням кількох важливих нюансів. 

Відразу після офіційного оголошення про його створення, організація допомоги Україні від нових-старих союзників стала значно кращою, але стати членом Союзу її так само не запросили. Коли проходили перші перемовини з цього приводу, на пряме запитання Макса: "чому б не запросити, врешті, до себе сторону конфлікту, з якою ви, вже навіть офіційно, по один бік барикад?", уповноважений від нового Союзу встиг навіть вимовити: "аби не було еска…", але побачивши, як у Макса на цих словах перекосило обличчя, він спробував відійти від штампів і чесно сказав: "виконаємо всі взяті на себе зобов'язання, обіцяні раніше - теж, але в саму війну вступимо в останню чергу, лише якщо не буде інших прийнятних варіантів, аби цього уникнути. На жаль, ті з європейських, колишніх наших, союзників, які мають найбільший військовий ресурс, в Союз не ввійшли. Вони стали типу "нейтральними" - сподіваються, що цим купили собі безпеку. Тож, може виникнути напруга всередині самої Європи - ні для нас, ні для вас, Максе, від цього легше не стане. Ми навіть Південну Корею та Тайвань поки не чіпатимемо. Поки, бо ми й між собою ще не все узгодили. Але літаки ми вам, як тільки вирішиться питання з аеродромами, дамо без зволікань. З пілотами, на щастя, питання вирішилося легко - завдяки штучному інтелекту взагалі відпадає необхідність витрачати на вирішення цієї оскомної проблеми багато часу та сил. Наскільки розумію, ви в цій галузі й самі маєте неабиякі здобутки…якимсь чином, - посміхнувся уповноважений, - це викликає повагу…в таких умовах як у вас досягти таких висот… Але зараз не про те. Крім цього всього, навіть без офіційного статусу, ви: приймаєте участь у всіх наших з'їздах, вашу думку буде обов'язково враховано, всі дії, крім тих, які вас не стосуються безпосередньо, будемо з вами координувати. Для початку, погодься, теж непогано. І це ще не враховуючи економічного бойкоту ворога, в якому не буде дірок та слабин, як раніше - ми будемо за цим пильно стежити, бо і для нас це тепер життєво важливо, тож можна вважати це гарантією". 

 Ну й домовилися, що після війни обов'язково повернуться до питання запрошення України до членства в новому Союзі, яке буде номером першим у повістці. 

 Тож, Макс та Правиця вичитували нові союзницькі договори, аби в генштаб принести більш-менш зведену інформацію, щоб швидко з'ясувати, що з цього дає практичну користь вже зараз і що ще треба б було обговорити.

 - Це неймовірно! - раптом вигукнула Лівиця, яка в той час займалася своїми, не менш важливими справами на власному компі.

 - Я теж так думаю, - задумливо відповів Макс, - тобто, ти про що?

 - Він переклав мій вірш китайською, написавши, що той приголомшливо прекрасний, так і написав…ну, він і дійсно вийшов непоганим, чого вже там.

 - Хто переклав?

 - Ну, хто? Ну, китаєць.

 - Род?

 - Кхм, - втрутилася Правиця, - дійсно, неймовірно.

 - Що?! - спантеличено вирячив очі Макс. - Про якого, в біса, китайця ви тоді тут говорите? Ти ж не хочеш сказати, що…Лівице, невже ти знову злигалася з тим вірусом?!

 - Фу, які ж ви, люди, вульгарні істоти. Краще б я взагалі нічого не казала.

 - Збожеволіти з ними можна! - гримнув Макс дверима, виходячи на балкон, аби заспокоїтись.

 Коли він повернувся і вони з Правицею більш-менш впоралися з тими паперами, Макс залишив їх їй, щоб вона привела все до єдиного, чистового варіанту, а сам поїхав до Пекельного Раю, не повідомивши про це ані Лівиці, ані Правиці.

 - Привіт. Хто цього разу? - спитав Хірург. 

 І Максу в його тоні почулися якісь насмішкуваті, навіть знущальні нотки.

 - Здається - я, - тихо сказав Макс, - здається, я божеволію.

 - Хм, - Хірург уважно на нього подивився, - ану, скільки пальців на руці?

 - Шість.

 - Правильно. Значить, ти в нормі. Давай-но, звільняй свою свідомість.

- Можна я вб'ю того китайського віруса?

 - Ні. Я тебе здивую, Максе, але він… Стривай, а чому це тобі захотілося вбити його саме зараз? Вже ж загроза, начебто, залишилась в минулому…

 - У нього шашні з Лівицею, я вдруге такого не переживу.

 Хірург реготав довго. З насолодою і без, на всі октави, розмазуючи по щоці сльози. Макс терпляче чекав, бо прекрасно розумів, як для інших має звучати те, що він сказав.

 - Максе, я можу тебе заспокоїти - якщо вдруге щось і буде, то це буде вже щось зовсім інше.

 - Це мене абсолютно не заспокоїло.

 - Ну гаразд, пішли тоді вдвох до Біса, може у нього вийде краще.

 Біс з привітною посмішкою піднявся до них назустріч, вилізши при цьому з-за цілого муру з екранів.

 - Який я радий зустрічі! Як поживає Правиця, як здоров'ячко Лівиці? 

 - Не радій передчасно, - осадив його грузинську привітність Хірург, - він прийшов, аби вбити "китайця".

 - Хризантему саду мого серця?! Мого маленького хлопчика?! За що?! Не Дам! Тільки через мій труп, - театрально розкинувши руки, загородив їм дорогу Біс. - А що це раптом викликало таке жорстоке бажання?

 - Я точно божеволію, - промимрив Макс.

- Він боїться, що китаєць і його Лівиця ходять наліво. Ну…ти розумієш.

 - Не зовсім.

 - Ох, вже ці мені програмісти… Що вони закохалися один в одного. Це слово тобі знайоме?

 - Я такого не казав, - понуро вставив Макс.

 - Так це ж прекрасно! Я сам підкинув Хризантемі збірку віршів Лівиці, коли докопався до його секретної ферми з вівцями і поля з сердечками. То таки спрацювало?

 - Сутенер, - пробурчав Макс.

 - Так, я з ним не розмовлятиму, - образився Біс.

- Дійсно, Максе, пішли дам тобі якийсь антидепресант. У тебе всі ознаки посттравматичного стресового розладу, спровокованого, мабуть, тривалим нервовим перенавантаженням.