2.12. ЛОСКОТНИЙ ЗАПАХ ПЕРЕМОГИ

  До кабінету Хірурга зайшов Біс. Він тримав в руці величезну чашку на якій було намальовано штук з-п'ятдесят різних рибин і яка більше нагадувала невеличкий акваріум. Хазяїн кабінету з доволі кумедним виглядом, нюхаючи щось в своєму кавовому горнятку, повільно повернувся до гостя. Його примружені очі блищали, наче знамениті херсонські маяки-близнюки. 

 - Заходь, чашко, ти Біса не забула прихопити? - запросив Біса Хірург, насмішкувато натякнувши на непристойні розміри його посуду.

 - А що там? - простягнув Біс перлину своєї чашкової колекції.

 - Шампанське.

 - Що таке "шампанське"? Жартую… Невже пройшло?

 - Навіть краще - атаку відбито, ворога розбито - "погибоша, аки обри". А з нашого боку жодного вбитого, Бісе. Жодного! Ти можеш собі таке уявити?! Я не знаю чи є взагалі подібні приклади за всю історію воєн.

 - Мені подобається така війна. 

 - О-о, я вже другий келих п'ю, - похвалився Хірург, знову засунувши носа в горнятко і блаженно заплющивши очі.

 - Я теж так хочу, - Біс нахабно потрусив своєю посудиною прямо перед обличчям Хірурга.

 - Маємо зачекати поки всі зберуться, аби всім вистачило.

 - Але ж ти…

 - Та що ж це таке?! Ніякої тобі субординації. На ось, тримай, - Хірург передав Бісу його чашищу. В ній на самому денці блищало пару пінистих крапельок.

 Біс помилувався… Смішне словосполучення вийшло: "біс помИлувався”. ПомилувАвся, звісно, в сенсі, що Біс із задоволенням розглядаючи бульбашки, які лопались і приємно лоскотали йому ніздрі, спитав:

 - На похмілля щось залишиться?

 - Не подумав якось.

 Біс з удаваним здивуванням вирячився на Хірурга:

 - Вперше таке від тебе чую.

 - Бо я вперше таке кажу. Мабуть, вже сп'янів.

 - Макс міг би прислати і більше.

 - Він і прислав…є ще одна, - прошепотів цю таємницю Хірург Бісу, хоча в приміщенні окрім них, поки нікого не було. - Макс сказав, що обнишпорив чи не всю Україну…що від неї залишилось…і це все, що він знайшов - останніми роками чомусь ніхто не купував шампанське.

 - Дійсно дивно, невже вони в нас перестали вірити? - сумно пожартував Біс.

 Зайшов Род, який саме закінчив свою зміну по збору контрдронів власного імені.

 - Зараз всі інші підійдуть, хто не зайнятий. Я всіх обігнав, аби бути першим.

 - Ти ж наче не п'єш, щоб так бігти?

 - Не п'ю, тому й прибіг першим. Аби встигнути до того, як ви понапиваєтесь.

 Хірург і Біс розреготались, повистромлявши носи з чашок.

 - І навіщо ж ти так біг? - змовницьки примруживши блискуче око, запитав Хірург.

 - У мене з'явилася нова ідея.

 - От невгамовний, його винахід вирішив хід битви, майже самотужки розправившись з ворогом, а йому все мало, - вражено сказав Біс.

 - Он воно як! Невже їхні дрони підірвали власну армію?

 - А хіба ти не це планував, коли придумував контрдрони Рода?

 - Не думав, що настільки вдало вийде… Саме тому я тут, до речі. Нова ідея теж про це.

 - Вчасно, хлопче, це буде найкраща закуска під шампанське. Що за ідея? - зацікавлено і серйозно спитав Хірург, поставивши своє горнятко на стіл.

 - Я складав свій сімнадцятий, ні, вже вісімнадцятий, здається, контрдрон і подумав, що вони можуть вже й не знадобитися, якщо рашисти швидко зреагують і придумають щось у відповідь, а тим більше, якщо їм у цьому допоможуть.

 - Маєш рацію, так, мабуть, і буде.

 - І тоді я подумав, що треба якось зробити, аби контрдрони не просто розвертали дрони назад, бо ця тактика може скоро перестати працювати, а могли вибирати ціль.

 - Угу…і тоді ти подумав… - сказав Біс у свою чашку з глухим відлунням.

 - І тоді я подумав, що треба якось об'єднати контрдрони та павуків, можливо, спрощеної конструкції, але з відповідною програмою та камерою в щось одне, посилати їх групами, а з ними, наприклад, можна і одного Літунця, який би ними всіма керував звіддаля.

 БІс перевів ошелешений погляд з Рода на Хірурга.

 - Просто і геніально. Аж дивно, що зразу до цього не додумались… Здається, ми серйозно дали маху, док. Дай йому свою червону пігулку, та й синю теж.

 - Ні, ні, - злякано замахав руками Род, - я таке не вживаю…я просто дуже хочу, аби ви не вважали своїм ворогом мою батьківщину. Можливо колись…

 - Обов'язково, хлопче, саме так і буде, і великою мірою це буде завдяки тобі. За це…на ось, тримай, можеш не пити, але це вважається смаком перемоги, хоча в нашому випадку - це скоріше запах перемоги… Рано ще про перемогу, звісно, але ти, в будь-якому випадку, на це заслужив.

 Род підозріло заглянув у простягнутий йому паперовий стаканчик:

 - А, ну якщо так, то можна і випити, - розсміявся він і теж встромив у нього носа за прикладом своїх товаришів.