2.11. ТИМ ЧАСОМ НА ФРОНТІ

  Весна увійшла вже в ту, найпрекраснішу, пору, коли все навколо здається суцільним квітучим шаленством, буянням зелені та радісним цвіріньканням. Був саме один з таких теплих сонячних днів, коли хочеться зупинитися, розкинути руки і вдихнути на повні груди це дивовижне диво - різноманіття та багатство природи, яка ожила у всьому і ніби припрошувала: "Подивись, над усим цим я працювала мільйони років. Тобі подобається? Насолоджуйся цією красою, вона така крихка, щоб ти відчув, яка то велика цінність - життя... Може, втямиш це нарешті?!"

 Україні природа подарувала щедрі весняні дарунки - о будь-якій порі доби можна було знайти чим помилуватися: вранішній схід сонця підсвічував прозорим золотом вишневий, або яблуневий, або бузковий, або якийсь ще із сотень цвіт, що всі насичували своїми ароматами повітря, яке легені буквально смакували наче тістечка, роса блищала на пелюстках, вміщуючи навколишнє різнобарв'я в одній малесенькій краплинці і всю цю чарівну красу оспівували в своїх мелодійних піснях птахи, які поняття не мають, що таке кантилена чи мелізми, досконало володіючи цими вокальними прийомами від природи; вдень джмелі та бджоли визирали з квітів своїми волохатими е-е-е спинками і перехожі зупинялися, терпляче чекаючи слушного моменту, аби зробити вдале фото цієї краси, вже мовчу про барвисті танці метеликів, котячі хорові концерти, які не залишають байдужим жодного слухача та ігрища білок, схожих на непосидючі вогники; чарівні українські вечори, які кожен митець чи письменник, який їх бачив, зобразив чи описав хоча б у одному з своїх творів; і ще - ночі, в які не хочеться спати, бо вони таємничі, сповнені містики - здається проспиш якесь диво. Як описав свою “Ніч на Дніпрі” біля Києва Нечуй-Левицький”: "... неначе глибока дума самого бога, мрія й дума його творчої сили, як сотворити ще кращі нові світи”.

 Але українці не могли насолоджуватися всією цієї райською красою, бо мали пекельного, навіженого сусіда, який вже понад 855 років не давав їм спокійно жити. 

 Тому підполковник, який за власним рапортом опинився на передовій, оскільки Літунців було поки не багато і їх закріпили за тими офіцерами вищої ланки, які висловили бажання їхати на передову…тож, виглядаючи зранку з бліндажа, в якому проходила ранкова військова нарада, підполковник замість споглядати мальовниче відображенням хмарок у сяючій калюжі, над якою граційно, наче військові гелікоптери, кружляли бабки, приставив біноклю до своїх запалених повік і подивився в той бік, звідки, за попередніми даними, очікували на масовану атаку рашистів. 

 - О господи, що це за хрінь? - здивовано сказав він, продовжуючи роздивлятися в бінокль чорну хмару, яка накопичувалася по ту сторону лінії фронту.

 Інший військовий - ще зовсім юний бородань, що й 30-ти років, мабуть, не мав, який теж щойно за підполковником вийшов з бліндажа і досі мружив на яскраве вранішнє сонце очі, своєю чергою приставив бінокль до очей і довго мовчки дивився у той самий бік:

 - Схоже на те, що у нас квиток в першому ряду на продовження "Гри престолів", - нарешті відповів він.

 - На жаль, ми з тобою не глядачі, лейтенанте. Передай на лінію, аби нічого не починали без команди Головного. Готуємось до глухої оборони і організованого відступу. Проси прикриття у "лисів" Піддубного і в кого є резерв. Мусимо швидко розібратися з чим маємо справу і ще швидше передати іншим. 

 Коли вони ще розмовляли, з "того" боку прилетіла маленька кумедна чорна кулька і сіла підполковнику на плече. Як ви здогадалися - це й був його Літунець.

 - Я ж наказував не підлітати до них надто близько вдень.

 - Я пробІгав там у них майже півночі, попід кущами пробирався назад, тому й повернувся лиш зараз. Найважливіше з побаченого - важкої техніки я не виявив, або вона прикрита на інших, дальніх, позиціях, або ж її взагалі тут немає, версія - що ще не доїхала, бо надто швидко вирішили наступати на нашому напрямку і ще не розгорнулись на повну. План Головного спрацював, він на це і розраховував. Наразі, ворог готуюється запускати свої дрони, багато дронів, підполковнику, - повідомив Літунець, - ще там є самохідні мінометні установки, теж багато. Це в основному. Але є і ще дещо. Лейтенант майже вгадав…

 Лейтенант вже давно побіг на свій пост, аби заодно передати отриману інформацію та команду, тому Літунця він не чув, а підполковник та Літунець повернулися в бліндаж.

 - Щойно отримав останні дані - ворог обстріляв ракетами південь, але жодної цілі не досягли. Для них, певно, стала сюрпризом ще одна МХГС-2 на Південноукраїнській АЕС. Маємо новий рекорд - 216 з 216-ти, - доповів Літунець про останні новини з інших ділянок фронту.

 - Цікаво чи це ще "їхні" ракети були чи нові союзнички розчохлилися? - похмуро буркнув капітан, який робив якийсь розрахунок за складаним столиком.

 - Я все, що бачив, передав в штаб, але немає певності щодо того, з чим саме ми маємо справу, - продовжив Літунець, - це з'ясується лише під час бою.

 - Можна бути впевненими в одному - в тому, що першими вони запустять дрони. Ти кажеш їх багато. Наскільки багато? - спитав Літунця підполковник.

 - Навіть за приблизним візуальним спостереженням, без точного підрахунку можу сказати, що їх принаймні втричі більше, аніж у нас є контрдронів.

 - Погано. Та якщо вони виконають те, що обіцяли наші розробники, то, принаймні друга хвиля атаки має бути слабшою.

 - Без сумніву. Якщо лиш вони не запустять усе разом, - сказав на це капітан, уже перейшовши до етапу внесення правок у свої розрахунки.

 - Наша задача, аби контрдрони зустріли їхні дрони якомога ближче до їхніх власних позицій, тоді ця загроза може бути нівельована зовсім або більшою мірою.

 - Справа в тому, підполковнику, що ми взагалі ще не знаємо, яка ефективність цих контрдронів і як досягти її максимально, - відірвавшись від розрахунків аби попити води, сказав капітан.

 - Ви не берете до розрахунку, капітане, - зробивши наголос на слові "розрахунок", дещо зверхньо сказав Літунець, - що допомагати контрдронам будуть дронопавуки, у яких вже є відповідна програма, в яку я вже вніс свої розвідувальні дані. І з тими, які пропустять контрдрони, допоможуть впоратися вони. Те, що їх багато і вони так кучно розташовані - настільки великий прорахунок ворога, що навіть дивно буде, якщо ми ним не скористаємося. Тож основна наша задача - пережити першу хвилю, стримати наступні і не дати ворогу дочекатися підкріплення.