2.10. ТО ЯК ЖЕ ЦЕ У НИХ ВИЙШЛО?

 Ще задовго до закінчення плутаної історії з виставкою дронів Військова Адміністрація України отримала від японців гуманітарний вантаж з генераторами, очищувачами води та іншими цінними, потрібними для виживання речами. Пекельний Рай приймав подібну допомогу на легальній базі від імені легальної державної структури. 

  Було там, в цій допомозі і ще дещо, як ви, певно, вже здогадались...

 - Дякую тобі, Ігоре.

- Кхм. Дійшло без проблем?

 - Жодних.

 - Сподіваюся, ви їм там всиплете. Усім їм.

 - Навіть не сумнівайся у цьому. От вже дійсно - друзі пізнаються в біді.

 - Вони теж зацікавлені, Максе, аби сценарій був іншим. Але допомогли від щирого серця. І від себе теж там дещо додали.

 - Я помітив. Ну що ж, "ще не вмерла…"?

 - І не помре наша Неопалима купина, я в цьому впевнений на 99%+1%.

 - Чому ж не на всі сто? - розсміявся Макс.

 - Бо соціологічні дослідження довели, що люди не довіряють круглим цифрам.

 - Краще б люди не довіряли круглим ідіотам… "Але то таке", як казав один тренер… Ну що ж, сподіваюся ще побачимось. В Україні.

 - До зустрічі, Максе...

 В Пекельному Раю Макс розкрив останні таємниці цієї, майже детективної, історії.

 - Як це у вас вийшло? - спитав його Мега. - Та ще й під час Мораторію.

 - До труни дякуватиму японцям і в труні не перестану. Правиця там теж дуже постаралась, перевершила саму себе. Я боявся, що вона згорить, поки той договір складе. Японський уряд ще досі, мабуть, в шоці від того, з якою аферисткою зв'язалися. Але ж вони не залишилися в накладі. Думаю, найцінніші зразки з якимись технологічними проривними новинками вони все ж залишили собі, але ми й так отримали більше того, що хотіли, бо навіть не знали, що можна хотіти ТАКЕ.

 - Так, ми там дещо з розробок теж взяли собі на замітку. То вони все це безкоштовно передали?

 - Звісно, це ж гуманітарна допомога. Ми через благодійні фонди, що опікуються нашими військовими у них на лікуванні, перерахували свою частку. Бо там супутніх витрат було неміряно - схема, як ті дрони зібрати до купи та відправити нам, була доволі складною.

 - Робомишей лабораторних не доклали, - поскаржився Хірург.

 - Про це можеш не турбуватися, батьку, скоро на нас такі пацюки полізуть, що нам не до мишей буде, - "заспокоїв" його Макс.

 - Твоя правда. Ну, не затримуватиму, у тебе тепер аврал.

 - У вас теж, - відповів Макс, - хлопці дуже на вас розраховують. Як і всі ми.

 …За кілька днів після того, як Макс доставив "подарунки" до пункту їхнього призначення, його набрав звідти сам головнокомандувач. Але не лише щоб подякувати.

 - Доброго ранку, Валерію, як вам новинки і які у нас новини?

 - Новинки - супер, але мало, дуже мало. А новини у нас кепські і їх багато. Дуже кепські.

 - Що там ще?

 - Найголовніша з поганих - нам перекрили доступ до супутників і всі оті їхні дорогезні станції та термінали, за які ми наслухалися, можна тепер викинути на смітник. Я вже навіть починаю думати, чи не мав цей широкий жест за мету якимсь чином зіграти на руку противнику: видати щось наше, спрямувати не куди треба, або ж передати нам хибну інформацію…паранойя, мабуть.

 - Ти будеш зараз сміятися, але я вже отримав вимогу від виробника цієї мегакрутої супутникової системи зв'язку, аби ми передали всі бази, які є у нас в наявності їм назад, типу для переналаштування і оновлення. Повернути, що цікаво, не обіцяють.

 - Тільки те й робимо, що сміємося... Ми вже самі впоралися з їхнім переналаштуванням і оновленням, якщо можна так сказати - зробили з них мішені на навчаннях. Коли хлопці пройдуть бойову підготовку, можемо відправити рашистам напряму. Навіщо перти бозна-куди, якщо звідси тих, кому вони тепер призначаються видно в бінокль?

 - Слушна думка. Значить, принаймні мішені у вас є - це добре. А якщо серйозно, то…що тепер? Без зв'язку. Йти здаватися?

 - Ти здурів?! То була дуже погана новина. Але є й хороша. Літунець виявився дуже цінним, а головне - вчасним подарунком в такій ситуації. Мало того, що він тепер незамінний цілодобовий консультант з усіх можливих питань, він ще й може працювати, як ретранслятор. Ти знав?

 - Ні.

 - То тепер знаєш. І якщо твої хлопці підкинуть нам цих павуків, можна й без інтелекту, але збільшивши радіус їхньої дії, сподіваюся, що це можна зробити, то ми зможемо налаштувати власну мережу. Ще й безпечну. Але нам цих штук треба багато і прямо зараз.

 - Зрозумів. Зберемо всіх кого можна, своїх теж відправлю, хто не надто завантажений, аби прискорити випуск. До зв'язку.

 - Давай. Чекаємо… Там, у рашистів, щось феєричне готується, сподіваюся ви встигнете раніше за них. Вони й зараз бомбами - прямо по позиціям, у нас шалені втрати, Максе, просто шалені і не знаю, скільки ще хлопці зможуть триматися...

 До Пекельного Раю Макс вирішив поїхати особисто, бо потрібно було переговорити з багатьма і він хотів загалом глянути на процес, аби оцінити їхню готовність. 

 Все вказувало на те, що в мітельшпіль протистояння вони входили з ще слабших позицій, аніж собі уявляли. І з кожним днем ці слабкі позиції ставали все слабшими. Висловлюючись фігурально, супернику дозволили повернути всі програні ним фігури на дошку. "Ну що ж, гросмейстери нечесної гри, тоді я оголошую моїх пішаків Фігурами", - зло подумав Незламний Макс.

 Діставшись до Пекельного Раю, він не втримався спершу подивитися на своє дітище - "врятовані" цехи, які працювали на повну потужність. Ця картина завжди наповнювала його ще більшою впевненістю та рішучістю. 

 Він передав прохання військових щодо дронопавуків та разом вони прикинули, як викрутитися в цих часових та ресурсних обмеженнях, аби й випуск інших фронтових потреб не зменшувати. 

 - Ми тоді кидаємо всі можливі сили на виробництво павуків. Їм ще встановили функцію пошуку контрдронів, що відлипли після зробленої роботи, аби хлопці їх не шукали. Ти своїх теж присилай, будуть допомагати їх збирати. Працюватимуть у кілька змін - у нас тут зараз так. Хай вже самі між собою вирішують, кому коли зручно, аби однаковими групами, щоб завантаження було рівномірним. Попросимо хлопців з Руху дістати більше запчастин, а то й у себе може щось запустимо. - підбив підсумки Мега.