2.3. ПАСТКА НА КИТАЙЦЯ

ПАСТКА НА КИТАЙЦЯ

 Програмісти чаклували над Лівицею дві доби, не перериваючись ні на мить, підміняючи один одного. Весь цей час Макс також перебував на базі, чи не кожні півгодини зв'язуючись з Правицею, аби заспокоїти її. Він щоразу їй казав, що надія все ще є, що не так все погано. Хоча сам все менше і менше у це вірив. Зрештою, він повністю втратив інтерес до всього, що не було пов'язано з лікуванням Лівиці, можливий кінець світу вже не був для нього аж такою важливою, першочерговою проблемою. Та він свою першу, природню руку, втрачену на полі бою, так не оплакував! Як там Правиця справлялася на посаді керівника Військової адміністрації України замість нього, він навіть не питав, бо про ті питання він зараз не міг думати взагалі і сподівався, що Правиця не підведе. Як завжди…

 Це був китайський вірус. Судячи з усього - Бен продав, або й просто здав Лівицю китайцям чи росіянам, що в принципі одне й те саме. А ті не змарнували шансу послабити свого ворога.

 Програмісти вирішили не йти на ризик  під'єднання штучного інтелекту до Лівиці - хоча така спокуса була - зі страху, що той теж може заразитися, бо штучний інтелект, як ми знаємо - це всього лиш програма і не відомо у що б це зрештою могло вилитись. Першою якраз і була ідея за його допомогою створити хибну ціль. Але цю ідею відкинули відразу, бо вірус був надто потужним аби здолати його у такий примітивний спосіб. А щоб мати повний доступ до Лівиці довелося відключити і кокон, і блокуючий модуль. Все ж, штучний інтелект був віддаленим консультантом, бо хлопцям насправді було дуже важко і п'ята голова зайвою не була.

 Коли ж пішла вже третя доба, програмісти геть видихлись, а вірус ще й еволюціонував, на додаток до того, що його основою була якась незрозуміла китайська абра-кадабра, яка збивала з пантелику і хлопців, і штучний інтелект. 

 - Ми постійно відстаємо на кілька кроків - він весь час петляє між якимись своїми китайськими темами, примушуючи нас витрачати купу сил та часу аби їх дешифрувати і нейтралізувати. Боюся, нічого в нас не вийде. Ми й досі не знаємо, як до нього підступитися.

 У Макса засвербіли руки від непереборного бажання щось розтрощити, але то був фантомний свербіж. Він застогнав від відчаю.

 Коли подіяла чергова пігулка гідазепаму, він вирішив зв'язався з Правицею і розказати все як є, нічого від неї не приховуючи.

 - Максе, це жорстоко, я мушу її побачити перед тим, як… можливо… мушу бути поряд з нею, розумієш?

 - Так, розумію і ти абсолютно права.

 Він привіз Правицю на базу. Вона не приймала участі в самому процесі полювання на вірус, але пильно стежила за відчайдушними спробами Біса та його бісенят загнати той вірус у пастку. Той же, наче знущаючись над їхнім безсиллям, ще й розмножився, і здавалося, що навіть в повітрі відчувалося, як він насолоджується тими муками, яких їм завдавав.

 - Моя потворність і погана карма приносять страждання мені і змушують страждати інших.

 - Що ти сказав, Максе?

 - Та так… - зітхнув Макс, - це Род намагався роз'яснити мені чотири китайські істини. Чомусь згадалося. - У нього навіть голос змінився, а дивитися на Незламного Макса без жалю й взагалі було неможливо, настільки він змарнів за ці дві повні доби.

 - А хто такий цей Род?

 - Скоро самі дізнаєтеся - він уже їде сюди, - схвильовано пропищала Правиця.

 … З Родом справи у команди потроху пішли вгору і мисливець та жертва поволі почали мінятися місцями. Він на льоту розбирав всю ту китайську грамоту, спрямовуючи програмістів на оригінал, а не на його численних клонів, тож вірус почав втрачати цю перевагу. Клони теж шкодили, але вони були керованими, а не самостійними програмами, тому ними вирішили поки нехтувати. Також Род, який з розповідей Макса знав про сильну сторону Лівиці, запропонував програмістам затягнути вірус у гру, схожу на Minecraft. Ті зрозуміли, куди хилить Род і "наплодили" силу силенну чорних овечок - підпрограм-блокаторів, підпрограм-пасток та підпрограм-зломщиків. Вони випасалися по всім куткам Лівициної кібернетичної свідомості і зовні були абсолютно схожими між собою - "вкриті" однаковою "чорною шерстю" маски, в яких були сховані відповідні коди.

 Потім, знову ж таки, за підказкою Рода, програмісти "насадили" квітів - підпрограми-ключі. А щоб вірус зрозумів, що це йому не просто "квіточки", створили й четвертий вид вівці - якщо не погодувати цю вівцю квітами, вона перетворювалася на вівцю-камікадзе, що насправді була керованим контрвірусом, який "вибухаючи", знижував опір "китайця", а вони таким чином намацували шлях, підбираючи проти нього найбільш дієві "ліки", які б знешкодили його остаточно. Четвертий вид вівці так само нічим не відрізнявся від трьох попередніх, тому відразу вгадати, де з них яка, було майже неможливо. 

 Якби "китаєць" на цьому етапі вірно оцінив ситуацію і просто зникнув, то все б на тому і завершилося. Але, на щастя, він виявився допитливим та азартним хлопцем, тому врешті спробував дати вівці квітку, аби подивитися, що з того може вийти. Вівця її з'їла, з неї повилітали сердечки і вона, перетворившись на білий розпливчастий символ-хмарку, зникла. Вірус ледь не затанцював від оманливого відчуття перемоги і зайнявся годуванням овечок. Йому здалося, що їх стає менше, тоді він подвоїв зусилля, зайнявши цією справою усіх своїх клонів і не помітив, як з якогось моменту пусті сердечка з овечок вже не вилітали, їх замінили частинки програмних кодів, які, повторюючись багато-багато разів зрештою пригрузили той вірус. Отут його й посадили в "клітку".

 - Фух. До останнього не вірив, що з цього щось вийде. Кошмар програміста наяву. Після такого хочеться застрелитись. Або напитися.

 - Це ти, мабуть, теж заразився. Іди краще поспи, - сказав Біс своєму помічникові. - Гарна робота, Роде.

 - Дякую. 

 - Як я посплю?! Якщо боюся, що мені ті чорні вівці снитимуться вже аж до самої смерті.

 - Не скигли. Порахуй їх і заснеш, як всі малі діти роблять.

 - Як Лівиця? - нетерпляче спитав Макс, бачачи, що дурні теревені не кінчаються.