2.2. ДО БІСА СКЛАДНЕ ПИТАННЯ

 З усього обладнання, яке перевезли до Пекельного Раю зі згорілого заводу, там нашвидкоруч змонтували поки лише невеличкий цех по виготовленню смарт-протезів. По-перше - і це вже було ой, як непогано, бо в них була дуже гаряча потреба. Це ж були не просто собі протези. Окрім відомих функцій, в них додатково були: пам'ять з відповідними сенсорами та навігатор. Протези рук ще й мали автоприціл - це допомагало не лише снайперам на війні, а й у буденному житті - їх власник міг, приміром, нарізати ковбасу на бутерброд, не відриваючись від улюбленої книжки, або відео. Функція запам'ятовування працювала з виконаної дії, або з відповідної програми, освоюючи потрібні власникові маніпуляції навіть, якщо він взагалі не мав подібного досвіду раніше, так само й ноги. Останні ще й запам'ятовували місцевість, по якій проходили, до найменших подробиць, навіть нерівність дороги, що дуже допомагало у сутінках. Ви все правильно зрозуміли, якщо подумали, що з такими протезами навіть глухий може грати складнющі пасажі на роялі в повній пітьмі. 

 Крім цього, Лівиця запропонувала вставляти в протези ще й інтернет-передавачі. Про це сумно говорити, але кількість протезованих людей з-за війни вже була такою, що завдяки цим протезам інтернетом можна було покрити всю Україну. Хірург з цим погодився - він про дану обставину знав краще за будь-кого.

 То все було по-перше. По-друге ж, і в цьому був невеличкий парадокс, але - для виготовлення протезів вони використали готову автоматизовану лінію, яку швидко налагодили та запустили з допомогою Правиці та Лівиці і якою в подальшому керували, в основному, задіявши штучний інтелект. А от для виготовлення нейроморфних чіпів потрібні були саме люди, причому високої кваліфікації, з досвідом. Штучний розум тут не підходив, принаймні на початковому етапі. Цю дивину один з програмістів пояснив Максу так: "коли я дуже давно вперше робив картинку в нейромережі, то зайшов на безкоштовний ресурс, завантажив у нього фотографію-макет, з елементів якої хотів створити свою картинку, написав чіткий, детальний опис англійською того, що, де і як має бути на ній зображено та задав всі необхідні параметри. Але нейромережа не виконала жодного з поставлених мною завдань, хіба зберегла елементи зразка. А все інше усереднила і зробила подібним до всіх інших картинок, які робили раніше інші замовники. Геть всі картинки в цій нейромережі, що б на них не зображалося, мають деякі спільні риси за якими одразу можна впізнати, що їх генерували саме в ній - як от для людей всі зебри теж схожі між собою. Розумієш?" Що ж тут незрозумілого…

 - Це якась задачка без розв'язку, - сказав Біс (той самий бородатий програміст з шрамом) Хірургу, коли вони вкотре влаштували з цього приводу мозковий штурм в кабінеті останнього, - тут крім глибинних знань потрібні тонке відчуття процесу та навіть інтуїція. Це ще надто нова і надто складна штука, аби хтось зі сторони в'їхав у неї без підготовки. 

 - Я питав Лівицю і Правицю - вони ж самі працюють на цих чіпах, чи не могли б вони хоч якось допомогти, але вони сказали, що "хоч якось" допомогла б Лівиця чи Правиця з матрицею особи того, хто працював з цими чіпами. Мені здається, що іншого виходу немає, треба, мабуть, рухатися в цьому напрямку.

 - Геніальна ідея. А "як" це зробити, ти в них, часом, не спитав?

 - Спитав.

 - Серйозно?.. Зачекай, мікрохвильовка дзенькнула. - Під'їхав медичний столик з тарілками і кухлями. - На самому цікавому місці! Ти тільки не забудь, що вони тобі відповіли! Я зараз - за приборами до себе збігаю, забув взяти. 

 - Не біжи. Ти у мене вже дві пари забув минулі рази. Мабуть, щоб я вимив їх замість тебе.

 - Розкусив такий хитрий хід... То що ж вони тобі відповіли? - жуючи запечену картоплю з цибулею, які були такі гарячі, що ще парували, спитав Біс.

 - Хто?

 - Не біси Біса, Хірурге.

 - Не їж таке гаряче, як лікар тебе застерігаю.

 - Забув хто я? Мені можна, - розсміявся Біс. - То ти скажеш нарешті?!

 - Було б що казати. Сказали, що або звідти когось сюди, або звідси когось туди, а потім сюди.

 - Тьху ти! 

 - Ото ж. І тому ти знову тут, жуєш зі мною картоплю, плюєшся. І, сподіваюсь, думаєш над цією проблемою.

 - А якщо просто передати це обладнання тим, хто вміє з ним працювати, аби вони нам передавали готові чіпи?

 - Хто візьме його у нас без запитань? Крім китайців… Та й то, у них запитань, мабуть, буде найбільше.

 - Це точно. Мда, от задачка… Але я мушу вже бігти, Хірурге, у нас теж задачка вийшла не з легких, мої заганялися там, вимагають підмінити. Дякую за вечерю.

 - Тобі за компанію… Прибори свої не забудь! Хоча… ні, забудь - тобі зараз не можна на це гаяти час.