Розділ 2. НОВЕНЬКИЙ

2.1. ЛІВИЦЯ ЗАХВОРІЛА

 Макс передивлявся чорновик звіту для інспекторів з ООН, які навіщось продовжували їх вимагати. Звіт був нашвидкоруч підготовлений його підлеглими, в який Правиця затим мала проставити потрібні цифри. 

 Вона якраз почала вивчати бухгалтерський облік і зізналась, що нічого цікавішого і захопливішого їй ще не зустрічалося. Озброївшись новими знаннями та підходами, підказаними Лівицею раніше, вона чи не в кожному розділі змінювала одиниці вимірювання одного й того самого предмета: то в штуках, то в пачках, то ще якось. Додумалась навіть яйця вимірювати в кілограмах, а сосиски в сантиметрах; показувала розрахунки то в гривнях, то в тисячах гривень і їй самій було страшенно цікаво, що ж вийде в кінці. 

 Лівиця ж допомагала Максу з текстом цього самого звіту, надаючи тому, інформативному за змістом, максимально нечитабельної форми і перекладаючи все це вісьмома мовами за тим же рецептом… Взагалі-то Макс не був мстивим, але йому не виходило чомусь з голови і страшенно вибішувало оте: "кожен мусить бути на своєму місці і виконувати свою роботу", - здається так тоді сказав Бен. Не "робити вигляд, що робиш, розводячи лиш бурхливу бездіяльність" і не "шукати, кого б закласти, аби власній шкірі було тепло та комфортно", а саме "бути на своєму місці"... - от же ж падло!

 Раптом Лівиця підвисла і, сказавши не своїм голосом: "щось мені недобре", - перейшла на англійську, потім на китайську і несподівано перезавантажилась.

 - Правице, що це з нею? Якийсь збій? - стурбовано запитав Макс, увірвавши свою "двохвилинку ненависті" (*).

 - Не схоже.

 Для хвилювання були причини, бо те саме з Лівицею повторилось знов, тільки вже без марення.

 Правиця декілька разів просканувала її, але так нічого і не виявивши, зосереджено слідкувала за Лівицею, роздумуючи, чи варто під'єднатися, аби дізнатись про проблему зсередини, чи цим вона тільки зашкодить - Лівиця продовжувала іноді безсистемно перезавантажуватись і якщо під'єднатися в момент, коли штучний інтелект Лівиці завантажував систему, можна було дійсно викликати серйозний збій. Правиця пробувала вирахувати для цього слушний момент, але він не вираховувався. З динаміків Лівиці же, після тривалої мовчанки, почали вилітати дуже неприємні звуки, які були відомі Максу - Лівиця завжди так робила, коли сильно психувала, що було досить нечасто. І саме тепер Макс вже серйозно занервував.

 Лівиця, тим часом, ще пару раз перезавантажилась. Після чергового разу вона взагалі запустила лише блокатор і зависла намертво. 

 Правиця ще якийсь час напружено спостерігала за нею, барабанячи по столу пальцями у скаженому темпі. 

 - Схаменися нарешті, я зараз збожеволію від цього звуку. - не витримав Макс.

 - Ні, Максе, це не збій, - не звертаючи уваги на його скарги, сказала Правиця, - це…схоже… на вірусну атаку.

 - Тоді не підключайся до неї в жодному разі!.. Понесу я її, мабуть, до Пекельного Раю - там розберуться. А ти вже тут… За мене.

 - Як завжди. Але ти тримай мене в курсі!

 - Звичайно, Правице. Думаю, нічого страшного, але краще хай це скажуть спеціалісти.

 …Вискочивши з таксі, Макс помчав до бомбосховища. Добре, що Правиця попередила про його приїзд, щоправда з самим Хірургом у неї зв'язатися не вийшло - у нього була складна операція, тож вона не змогла йому нічого розказати поки Макс до них їхав. Але Максу, принаймні, не довелося витрачати час на процедури ідентифікації особи і рівня доступу, а також чекати ліфт, якого іноді доводилося чекати досить довго. Всього цього він уникнув - його вже виглядали біля ліфтової шахти. 

 - Зроби щось! - з порогу крикнув Макс, вихором влітаючи до кабінету Хірурга.

 - Добре, що я завчасно двері відчинив, а то б ти їх зніс. Що сталося? - спокійнісінько запитав Хірург, який щойно вийшов з операційної, поступившись місцем асистенту, який накладав післяопераційні шви.

 - Лівиця захворіла! Думаємо, що підчепила якусь хрінь. 

 - Це неможливо, Максе, у неї антивірусний, так би мовити, кокон, який здатен еволюціонувати і самозахищатися від будь-якого проникнення. А на додачу до нього - суперпотужний блокуючий модуль. 

 - Тоді не знаю, Хірурге, ти мусиш розібратися сам. Я нічого в цьому не тямлю. Тож не варто витрачати час, розпитуючи мене про те, в чому я нічого не тямлю! - заводився Макс.

 - А Правиця як? - Хірург натомість зберігав професійний спокій.

 - З нею все в порядку… наче. Я її до Лівиці не підпустив. Залишилася вдома, телефонує, хандрить.

 - Чудово, чудово. - Хірург витягнув губи трубочкою і, киваючи головою в такт своєму "чудово", засів за ноут. 

 - То ти зробиш нарешті хоч щось, чи ні?! - не витримав Макс цієї секундної паузи.

 - Тихо, тихо, Максе. Не кричи так - це тобі не опера. Я якраз ось, у тебе на очах, даю команду налаштувати автономну, закриту мережу з найпотужнішим сервером, який вільний - заспокойся. Ти краще скажи, як це сталося? Можеш якнайточніше пригадати, бажано в подробицях, з чого все почалося? 

 - Раптово все сталося. Готувала разом з нами звіт - все як завжди, потім почала нести якусь фігню різними мовами, час від часу відключалась, перезавантажувалась. Потім взагалі зависла - ні туди, ні сюди. 

 - Кепсько… Не хочу тебе дарма обнадіювати, тож мусиш бути готовим до найгіршого. 

 - Іди к бісу.

 - Ще рано. Він не дав команди починати, мабуть, ще тестують систему. Ми намагатимемося врятувати твою матрицю, Максе. В крайньому випадку - відкотимо до первинних налаштувань, але може так статися, що й доведеться підсадити нову. Сам розумієш, це вже може бути не та Лівиця, до якої ти звик - ніхто не може передбачити, які саме з твоїх рис штучний інтелект обере для себе і яким він захоче бути. Звісно, усе це буде можливо лише у випадку, якщо не пошкоджено сам нейроморфний чіп. А іншого, Максе, у нас наразі поки немає, хоча ми над цим працюємо.

 - Та досить вже мене катувати! 

 - Ну добре, наче все сказав, що ми в таких випадках зазвичай мусимо казати... Давай-но проведемо поки первинний зовнішній огляд, можливо це щось нам дасть. Клади-но її ось сюди, під ковпачок - проскануємо у дідівський спосіб. Все зробимо як годиться, ти тільки не нервуй.