1.16. РИБОЛОВЛЯ

 Весна впевнено вступила у свої права - теплі дні вже не були рідкістю. Це була та чудова пора, коли навіть найнекрасивіше місце, в якому росте хоча б один хирлявий кущик, ненадовго ставало привабливішим. 

 ...Тим більш, що комп Лівиці ще збирали, тож поки вона засіла за його, Макс поїхав рибалити по-справжньому.

 На березі на нього вже чекали нові приятелі: Род та дід Олекса. Їхні вудки лежали ще навіть не розмотані - дід з Родом палко про щось сперечалися і видно було, що тривало це вже якийсь час:

 - Я тобі ще раз кажу, дурна твоя макітра замість голови, що риби зараз краще ловитимуться там, де вода прогріта - он біля того горбочка, - дід Олекса обома руками показав напрямок, наче однією було б не так переконливо.

 - Я повністю із цим згоден, але там далі - голий пісок, подивіться самі. Великої риби там бути не може. Вона має бути тут, де є водорості, в яких ховаються мальки і де трішки глибше, - Род намагався  говорити примирливим тоном, але йому то не дуже допомагало.

 - Та от же ж і впертий малий віслюк! Хто з нас двох все життя в Рибгоспі пропрацював: ти чи я?!

 - Ну як, вже всю рибу розлякали? - весело спитав Макс, підійшовши непоміченим.

 - Привіт, Максе, я цьому шпінгалєту кажу… ет, - розпачливо махнув рукою дід, не договоривши і попутно потиснувши нею простягнуту для привітання руку, вірніше протез, Макса.

 - Здрастуйте, Максиме Володимировичу, боюся, що ми сьогодні взагалі нічого не зловимо. - Теж потисли один одному руки, Род вже звик до такої форми привітання.

 - Чому ж? Ви можете розділитися і кожен ловити на своєму місці - вони не так вже й далеко один від одного. А я - посередині. Подивимося, хто з нас кращий рибалка… Якщо ви не всю рибу ще розлякали, звісно.

 - Оце правильно! Я саме так і хотів сказати, але шкода було цю холєру сопливу - без риби ж залишиться через свою впертість.

 - Ще побачимо, - відповів з свого місця Род, вже закинувши вудку.

 - Ну, як все пройшло? - спитав дід Олекса у Макса, коли зробив те саме.

 - Вони так зраділи, що "знешкодили" той, ними ж вигаданий Рух Опору, що плюнули поки на наше міноборони. Ми спокійно профінансували пару нагальних проектів. Вашим теж там трішки перепало, за списком. До речі, хлопці дякували за сітки, сказали, що такі шикарні, що й палаци ними прикрашати можна.

 - А, так. Хай бережуть наших орлів. Там і того впертюха шмат роботи чималий, - задоволено крутнув вуса дід, киваючи головою в напрямку Рода, та не відриваючи при цьому очей від поплавків.

 - Але ж, Максиме Володимировичу, вони ж розкусять, що ніякого стосунку до Руху ті нещасні не мають.

 - Роде, з цього роздули таку пожежу міжнародного масштабу, в основному завдяки зусиллям моєї Лівиці, якщо бути вже геть відвертими... продали та купили цілі країни. Так що тих цапів-відбувайлів тепер ніхто, ні про що й не питатиме. Тим більш, що та, справжня, пожежа для них виявилася рятівною і дуже вчасною, бо заразом і від індусів відбилися. Так що навіть з її причинами не сильно розбирались. Якщо коротко - то це був зручний спосіб для наших союзників "пропетляти", врятувати свої власні шкури малою ціною. І вони ним не знехтують, хто б уже що там не говорив... Власне, це вони думають, що вторгували вигідно - історія нікого нічому не вчить. На жаль.

 - А хіба не я казав, що там одні пройдисвіти та шахраї сидять? А мене ніхто слухати не хотів. - сказав на це дід Олекса.

 Він, тим часом, зловив свою першу невеличку рибку, поцілував її, сплюнувши після того і кинув до свого відерця. Переможно глянув на Рода - у того зірвалася здоровенна рибина. Макс за компанію теж витягнув свою вудку, черв'яка на пустому гачку не виявилося - або його з'їли, або й взагалі забув начепити.

 - Ну що ж ти, Максе?

 - Не помітив - задумався трохи.

 - А, ну… буває.

 Розібрали знов черв'яків, позакидали вудки. Трішки помовчали кожен про своє.

 - То будемо створювати власний рух спротиву, кажеш? - спитав дід Олекса, пильно стежачи за своїми двома поплавками.

 - Нічого створювати, в принципі, й не треба - люди давно самоорганізувалися, навіть налагодили сякі-такі зв'язки за кордоном. Я всіх вас просто зводжу разом, - підморгнув йому Макс, - ну а мій юрист, себто Правиця, працює над юридичним прикриттям нашої діяльності, а де можна - то й легалізацією.

 - А назва? Яка у нас буде назва? Може УПА чи… Кіборги? - з надією в голосі закинув Род.

 - Будемо скромнішими. Щось типу… Південноукраїнське Козацтво. Ти ж у нас козак, - підморгнув і йому Макс. - Скорочено виходить "ПУК".

 - Це що, це - жарт такий? Це ж не серйозно?! - Род емоційно жбурнув вудку. - Та це ж зовсім по-дитячому якось! Навіть образливо!

 Род, не на жарт розпалившись, скочив на ноги, і, геть плюнувши на риболовлю, почав схвильовано ходити взад-вперед берегом, накручуючи на палець оселедця, який ледь намітився на його лисому черепі і розповідаючи Максу про віковий героїчний спротив українського народу від часів коліївщини до легендарної УПА і, особливо, Кіборгів. Макс слухав, посміхаючись. Дід Олекса серйозно та ствердно кивав головою, піддакуючи і поправляючи деякі прізвища, поки складнуваті для Рода вимовою. За цей час він зловив ще дві невеличкі рибки.

 - …А ти кажеш - ПУК. Це ж знущання над великою історією та народом! - підсумував Род свою лекцію, не помітивши, як перейшов на "ти", й енергійно видихнув, закінчивши, - фух.

 - Кіборги, хлопче, - то дуже добре, - серйозно відповів Макс, - але вони вже - славна частина нашої славної історії, від слави яких ми не можемо взяти ані крихти. Не маємо морального права. А з іншого боку, ти уяви, Роде, таку картину: подає якийсь конашенков донесення про те, як російську армію вибито з начебто надійно зайнятих позицій, а путін чи шо там у них замість нього, його й питає: "Як так? Хто? Та їхня армія зв'язана по руках і ногах міжнародними зобов'язаннями, вони ж обіцяли, вони всі у мене… всі! ось тут." А цей, конашенков типу, серйозно так каже: "Російську армію б'є ПУК. Ми кинемо на нього всі сили і обов'язково здолаємо". Чи що там у них по плану в таких випадках. Чесно кажучи, назви поки немає, тож заспокойся. То я так - під настрій покепкувати з тих виродків... А лекція твоя мені дуже сподобалася.