1.15. ПРАВИЛО ВВІЧЛИВОСТІ

 - Це наша остання зустріч, Максе, мене переводять. Було приємно працювати з тобою, - сказав Бен після того, як спробував недолуго виправдатися за те, що навіть не намагався із ним зв'язатися. 

 І ще він розповів власну версію подій, очевидцем яких був Макс… Цікава вийшла історія, головне, що кожен її пункт збігався з режисерським задумом Лівиці. "Як добре, що у ворога немає таких Лівиці і Правиці, - подумав Макс, - а якщо й створять щось подібне з свого х**ла, то навіть цікаво, кому з того буде гірше."

  Вони саме вийшли надвір, де Бен з нетерпінням чекав на машину, що мала вивезти його, нарешті, з цього жахливого міста. З приміщення, яке він займав як повноважний представник ООН, виносили ті його дорогезні меблі, запаковані так, ніби тридцять п'ятий шар плівки з пухирцями - це розрахована якимсь генієм пакуваня величина, від якої ні в якому разі не можна відійти, інакше…

 - Навзаєм, Бене. Чув, ніби візит Ю-Сіня перенесли на невизначений термін.

 - Так, у ньому після всіх тих подій відпав сенс. Принаймні, поки що.

 - Погано, що їдеш - нам би не завадила твоя підтримка, - злукавив Макс, а сам подумав, що якщо Бен їде, не передавши справи новому куратору, то нового може вже й взагалі не бути. Добре це чи погано?

- Кожен мусить бути на своєму місці і виконувати свою роботу. Де я потрібніший - туди і їду. Ліквідація цього злополучного Руху Опору суттєво змінила розстановку сил. Хто б міг подумати, що у нас під самим носом… Але тепер знову з'явилася надія на врегулювання конфлікту, хоча пожежа на заводі й могла все ускладнити. Все ж, деякі обставини допомогли нам ці складнощі подолати, - на цих словах якась дивна, недоладна посмішка на мить скривила йому губи. - Моє керівництво оцінило мій маленький, посильний вклад і… мене переводять туди. Тепер я - голова переговірної групи.

 - Що?! - ошелешено спитав Макс. - То он воно що… Переговірної групи, значить… Але з ким? Тобто, якщо я правильно тебе зрозумів, ви хочете продати їм тих йолопів за обіцянки, що вас не чіпатимуть?.. Бене, не можу повірити, що ви знову ведетеся на цей іржавий трюк!

- Цього разу все набагато серйозніше, а нам потрібен час, Максе, аби знову консолідуватися. І ми не "ведемося", як ти висловився, ми - ініціатори цих перемовин, у нас якраз намітилися деякі спільні позиції. Невже, Максе, ти не хочеш завершення війни? Після всього цього, - він зробив красномовний жест рукою в напрямку жахливих руйнувань та порепаних вцілілих залишків, що лишилися від міста. Ще більш красномовним був гидливий вираз його обличчя.

 - Так вІйни завершуються, лише розпочинаючись новими, ще кривавішими, Бене. Відкрийте нарешті очі!

 - Відразу видно, що ти військовий, а не політик. Вам, військовим, аби більше руйнувань та трупів. А треба думати й про майбутнє.

 - Ти говориш так, ніби це ми на когось напали і самі себе нищили. Та й щоб те майбутнє було, треба робити висновки з теперішнього. Все це, - Макс теж махнув рукою в напрямку понівеченого міста, - результат невиправлених помилок, Бене, і ваших прорахунків в тому числі. Майбутнє, про яке ви думаєте, вже аж надто сильно відірвалось від реальності.

 - Ви - ще надто молода держава з недорозвиненою демократією і не можете розуміти всіх тонкощів і складності глобальної політики. Ми мусимо думати про всіх, вам просто важко усвідомити ці грандіозні масштаби… Ну, добре - тримай мене в курсі ваших справ, ти ж знаєш, Максе, що Україна мені не байдужа. - Бен нервово посмикав свою елегантну краватку, перевівши невдоволений погляд у бік машини.

 - Аякже. Знаю. Ви думаєте ЗА всіх і за нас також. Нам залишається лиш розплачуватися за ваші помилки... Що ж - щасти тобі на новому місці. - Макс знав, що Бен мав неймовірно непробивну броню від будь-яких аргументів, якщо лиш вони не були висловлені його безпосереднім начальством. Тому ніколи не робив більше однієї спроби довести навіть очевидні речі.

 - І тобі теж. Вибач, якщо щось не так.

 - Ти про що?

  - Та так... ні про що. У нас просто прийнято так говорити - правило ввічливості таке, - відводячи погляд, сухо промимрив Бен.

 - А, ясно. І ти теж тоді вибач, Бене... Якщо що.

 Бен підозріло подивився у відверті сірі очі, але не витримавши прямого погляду, знову відвернувся та мовчки сів у службову автівку, що нарешті під'їхала. За ним зачинили дверцята і на Макса він більше й не глянув, поїхавши у своїх надважливих справах. 

 А Макс пішов до свого таксі, аби їхати, робити свої, маленькі - безкорисливо рятувати близьких і далеких, рідних і незнайомих без усіляких надважливих буклетів та резолюцій. Звісно, що на віллу на березі Середземного моря з видом на засмаглі дівочі сідниці так не заробиш. Але... "Якщо не я, то хто?" - таким був девіз його бойового підрозділу. І він собі той девіз закарбував.

 - То наш Нарцис пішов на підвищення, виходить? - уточнила Правиця, коли вони вже сиділи в салоні таксі, яке везло їх додому.

  - Еге ж, то просто заробляв на потопельниках, а тепер за сумісництвом ще й тренером з плавання призначили, - в своїй манері резюмувала почуте Лівиця. 

 - Точніше й не скажеш, - виринувши з важких роздумів, погодився з нею Макс.