1.14. ВИСНОВКИ ПРАВИЦІ, ПРОПОЗИЦІЇ ЛІВИЦІ

 По поверненню Макс та Лівиця, перед тим як поїхати додому, на якийсь час застрягли в Пекельному Раю - аби Лівиця після вивантаження цінного вантажу промаркувала його і прокунсультувала щодо налагодження виробничого конвеєру. Також склали необхідний перелік потрібних матеріалів - їх з заводу взяли дуже мало, фактично в кількості одиночних зразків, а дозамовляти все одно будуть вони з Правицею. 

 Хірург не ходив, а літав - від нього аж наче сяйво йшло. Протезів же ж катастрофічно не вистачало, особливо велика потреба була в біопротезах та смартпротезах - з ними реабілітація проходила швидше, що в купі з новими можливостями позбавляло пацієнтів пригніченості від думок про свої подальші перспективи. А тут відразу не одна, а цілих дві лінії по випуску найсучасніших з них, the best of the best!.. Хірург щасливо усміхався навіть коли спав.

 І ось, нарешті, Макс та Лівиця вдома. 

 Правиця була не менш щасливою за Хірурга, бо скучила. Вона сяяла по справжньому, не економлячи ані діоди, ані заряд. 

 Доповідь свою вона почала філософським: "для початку ми маємо чітко визначити для себе, що ми вкладаємо в дефініцію "союзник" і чого ми від нього чекаємо. Так само і з поняттям "ворог". Ворогів є три основні категорії, з яких можна виокремити ще 6 підкатегорій, з яких, в свою чергу…"

 - Твій висновок, Правице. Простий. Кінцевий. Висновок. Зараз мене цікавить лише він, - м'яко обірвав її Макс.

 - Що ж… Це - Бен. Мені дуже шкода, Максе, що я змушена тобі таке казати, але факти, як то кажуть, вперта штука. Бен - це третя категорія, із підкатегорії непевних союзників - сum grano salis (*), як то кажуть. Що дуже цікаво для аналізу і…

 - Дякую, Правице. Гарна робота, ми з Лівицею, до речі, маємо певні підтвердження цьому на практиці, тому впевнено сприймаємо твій висновок, як дійсно безсумнівний, доведений факт. Хоча й неприємно сприймати його таким чином, але ж… І ми тепер в глухому, безвихідному, темному куті. Одвічне питання: "що ж робити?" постає перед нами ще гостріше. Гірше вже, мабуть, нікуди - з такими-то союзничками, хай їм грець…

 - Не погоджуюся, Максе, - заперечливо похитала пальчиком Правиця, - як відомо, законоположним є право Vim vi repellĕre licet (**). Нас примушують замиритися з агресором, базуючи цей примус на прямій залежності союзницької підтримки від нашої зговірливості. Правильно? Он, лише на цьому тижні вже дві такі "пропозиції" прислали, а ще ж тільки середа. Але якщо ми знаємо, що союзники, in factum, діють в інтересах ворога, це, певною мірою, розв'язує нам руки. Виходячи як з моральних так і з юридичних міркувань.

 - Але тоді ми можемо взагалі залишитись без будь-якої підтримки.

- Я ж не кажу, що ми маємо оголосити війну нашим союзникам.

 - Я повністю згодна з Правицею, Максе. Наші недосоюзники обперли нас з двох сторін: не надають допомогу і не дають нам самим щось зробити, а скоріше й навпаки - це стає схожим на спробу підвести нас до класичного еполетного мату. Якщо ми не маємо наміру здаватися, то й у піддавки грати не варто. І… я маю пропозицію з цього приводу. 

 - Так-так?.. - кутиком рота посміхнувся Макс, бо хоча інтелект Лівиці й складався з штучного інтелекту та матриці - результатів глибокого аналізу його власного інтелекту і не тільки, але… інтрига все ж була.

 - Після того, як неіснуючий Рух Опору було вдало ліквідовано, саме час його створити. Або допомогти тому, що вже є… раптом. І ще - потроїти зусилля по розробкам. А щоб були на це кошти, ми з Правицею вже не гратимемося з циферками: у вас картопля може й по 10 центів за кіло, а у нас по 100… за штуку, бо колорадських жуків тут розвелося - нема порятунку, напали і все зжерли.

 - Геніально! - задоволено вигукнув Макс.

 - Єдино можливий висновок, - бундючно буркнула Правиця.

(*) сum grano salis - сприймай з частковою недовірою (латин.)

(**) Vim vi repellĕre licet - право чинити опір насиллю (латин.)