1.12. НА ЩО ЗДАТНА ЛІВИЦЯ

 Макс так і не отримав ніякого повідомлення від Бена. Тож, втративши останню надію на його допомогу, зважився нарешті на непросте рішення, яке йому підказав, знову ж таки, один із знайомих блогерів, попутньо зорієнтувавши до якого саме крокодила з високих кабінетів слід з подібною проблемою звернутися, аби засунути в його пащу свою руку. Не пусту, звісно. 

 Але перед тим Макс ще мав провести кілька зустрічей із теж дуже неприємними людьми, які вели, скажімо так, не зовсім законну діяльність і мали, говорячи м'яко, дещо напружені стосунки з правоохоронними органами. Тому зустрічі ці повинні були бути короткими і максимально таємними. Ну й існував певний ризик в тому, щоб довірятися подібним людям. 

 Та однаково, інших варіантів все рівно не було - вже все наче перепробували. Індуси, нацьковані на союзників, лише трохи пригальмували запланований останніми хід подій. На жаль, китайці отямилися і задіяли такий ресурс тиску, який союзники точно не зможуть витримати, це було лиш питанням часу - Макс знав якою мізерною величиною вимірюється їхня резистентність і китайці теж це знали. Тому він мусив швидко щось придумати, хай навіть протизаконне, і діяти невідкладно.

 - Лівице, наш вихід. Допоможи-но мені знайти декого і домовитись про зустрічі, і графік зустрічей склади - десь у різних, не дуже популярних місцях, щоб було якомога менше свідків. Я тобі зараз списочок надиктую. Потім ще допоможеш впакувати залишки електронного начиння в чемодан - зробимо сучасного Троянського коняку. Якщо швидко впораємося і залишиться час, доєднаєшся знов і доробиш свої справи.

 - Зараз, Максе, ще трошки - у мене тут фінальна кульмінація. Може й не потрібні будуть ніякі зустрічі. І коняки теж.

 - Добре, давай, тільки швидше.

 Макс підійшов до столу, аби подивитися на що Лівиця витратила всю ніч і як довго ще вона буде зайнята. 

 - Та ти здуріла?! - він аж підскочив. - Я не можу повірити своїм очам! У нас рахунок на хвилини, справа, можливо найважливіша в моєму житті, не зрушила й на крок, незважаючи на таку кількість зусиль, а вона… знову в Майнкрафті висить, грається! Ще й до мого ноуту цю заразу притягла! Правиця була права, сто відсотків права!

 - Максе, не гарячкуй - це не те, що ти думаєш. Ти дуже недооцінюєш цей фантастичний ресурс.

 - Та що тут ще можна подумати?! Який, в біса, ресурс? Ти тупо граєшся, набудувала вже цілі міста за ніч, ще й на моєму робочому ноуті! Я думав, щось справді важливе робиш…

 - Заспокойся, Максе. Якщо придивишся, то побачиш, що я досягла такого рівня, який дає просто неймовірні можливості! І все нашій справі на користь.

 - Лівице, я зараз розіб'ю цей ноут об тебе, хоча й знаю, що нічого тобі не станеться, але цієї зарази на своєму ноуті я позбудусь!

 - Ну й чого ти цим досягнеш? Зверни краще увагу на цього скелетона, Максе. Придивись-но до нього уважно. Що ти бачиш?

 - Ну, скелет. Ну, вийшов з одного сараю і зайшов в інший. Що саме має мене зацікавити, Лівице?

 - Т-с-с-с. Спокійненько. Це для тебе й інших він звичайний скелет з гри. Насправді - це автономний програмний код. Вони у мене скрізь і чекають моєї команди. Зараз він якраз вийшов від нас і… до речі… а чому це "сарай"? Я ж навіть колір блокам підібрала, схожий на колір нашого готелю… ну хай, зараз не про це… він вийшов від нас, Максе, і через ось цей мій мізинець - треба ж якось використати той безглуздий прямий код доступу від Бена, от він і отримав через нього доступ до серверів заводу: їхнього відділу контролю та безпеки. Дуже гарно все підійшло, до речі.

 - Не може бути. А навіщо вони йому?

 - Ти ще не зрозумів? Він поніс від нас невеличкий сюрприз. За кілька хвилин після того, як він увійде в комп'ютерну мережу заводу, там з'явиться історія тісних взаємин його нового керівництва з невловимим Рухом Опору. О Максе, там буде все: фейкові електронні листи, пости в месенджерах, різна ділова, й, що важливо, навіть бухгалтерська документація, ну й таке інше. 

 - І "візитка Яроша"? - саркастично поцікавився Макс.

 - Спалимось… ти… ти що, насміхаєшся, не віриш?!

 - Вірю, вірю… хоча повірити у це важко, погодься. Непогано, Лівице. Правиця все ж не права, визнаю… А оцей кумедний чорний чоловічок навіщо теж туди пішов? 

 - Над цим я якраз зараз працюю. Кумедний чорний чоловічок - це один з моїх ендерменів. У них трішки інша спеціалізація. Він має властивість, подібну до мережевих хробаків, проникати на комп'ютери, де не встановлено Майнкрафт, обходячи різноманітний захист - у нього унікальний код маскування, який неможливо розпізнати, якщо не знаєш точно, що маєш шукати. Зачекаємо, він має е-е-е взяти тобі перепустку на завод.

 - Неймовірно. В це вже зовсім неможливо повірити. Це дійсно реально, чи все ще гра?

 - Максе, до ранку ти не впізнаєш це місто, гарантую. Ти тільки не заважай і дай мені ще трохи часу.

 - Звісно, звісно. Працюй, Лівице, я не заважатиму. Але ж це так… абсолютно неймовірно. І хто? Моя ліва рука. Тепер я, ну, поки що потенційно - звичайнісінький володар світу. Лівице, то ти будь-куди можеш своїх скелетів та цих, чорних, напхати?

 - Не заважай, Максе, не заважай - це дуже тонка, ювелірна робота. Тут ще один на підході… Це має бути просто бомба.

 - Пробач. То чим би мені поки зайнятися? Чим володарі світу зазвичай вбивають свій вільний час?

 - На ось, рибку поки полови, тобі має сподобатися. І пиху трохи зіб'є, володарю.

 - Та це ж знов твій Майнкрафт!

 - Саме він, а це - іграшкова вудка. Якраз для чайників типу тебе - початковий рівень. Потім покажеш, що наловив - там іноді попадаються цікавенні штуки. Пізніше поясню.

 - А що це за ходячий зелений кущик, типу теж на завод пішов?

 - Максе!!

 - Мовчу, мовчу, вже навіть вудку закинув… ух ти!

 На деякий час запанувала тиша, як воно й має бути напередодні урагану.  

 І точно - якимсь вже там чином, за доволі невеликий проміжок часу на заводі стався сильний вибух та страшенна пожежа. Лівиця нашвидкоруч створила безлад на дорогах міста, місцями повиводивши з ладу регулювальники руху, особливо поблизу виїзду рятувальних та пожежних служб.