1. 8. СЕРЙОЗНІ СПРАВИ

 Маючи вдосталь вільного часу і не маючи вирішеності щодо свого перебування та подальших дій, Макс пішов у найближчий до того самого заводу з виготовлення нейроморфних чіпів, паб. 

 Відвідувачів там було небагато, але, судячи з розмов, всі з заводу. Скоріш за все - якийсь дрібний обслуговуючий персонал. Макс прислухався до їхніх застільних розмов.

 - Я тобі так скажу - американці і нав'язали нашій країні цей завод щоб через нього тримати нас під своїм контролем.

 - Згоден. Але китайці мають наш завод перекупити, щоб виперти тих американців звідси і покінчити, нарешті, з війною.

 - От ти дурень! Та вони нізащо його не віддадуть. Завод - це їхній основний козир, навіщо їм його віддавати прямо в руки своєму головному ворогу? Я думаю, що ті чортові американці і сюди війну притягнуть, а самі в себе там, за океаном, будуть пиво пити і в бейсбол грати - їм вигідно зіштовхнути нас та Китай лобами, аби китайці об нас зуби поламали.

 - Сам ти дурень. Я чув від однієї людини, наближеної до.., - авторитетно піднятий догори вказівний палець з чорним нігтем, - так він сказав, тільки це по секрету, між нами, що завод - частина угоди. Це велика політика скажу я тобі, не для таких простаків, як ти.

 - Ага. Угоди кажеш? Та не вірю, щоб вони могли домовитись про примирення, а навіть якщо й так, то все одно, навіщо їм віддавати такий важливий завод? Вони скоріше все місто знесуть, ніж віддадуть його китайцям!

 - Що чув. Буде мирова - руку даю.

 На останніх словах Макса аж пересмикнуло:

 - А чому ви вирішили, що з китайцями вам буде краще? Вони, для початку, повиганяють з заводу на вулицю вас самих. А, може, й не лише з заводу.

 …Коли ноги винесли Макса із генделика, а смарт-нога ще й попутньо нейтралізувавши найагресивніших та викликавши таксі, вже в салоні авто на вперту мовчанку Лівиці Макс виправдовувався тим, що це був свідомий розрахунок - спровокувати ще більші суперечки та сумніви у масах, а не дурний потяг щось там довести.

 - Ага-ага, саме так я і подумала, аякже, - знущально промуркотіла звичайнісінька кіберрука, елегантно постукуючи пальчиками. 

  І де вона цьому навчилась? Макс зспересердя виматюкався, за що довелося накинути водієві "зверху" нічогеньку відеокарту. Той сам попросив, зметикувавши, що клієнт пов'язаний з електронікою найвищого ґатунку.

 В почутих у пабі чутках, як завжди, було півправди-півбрехні, аби будь-яка подія, пов'язана із стратегічно важливим об'єктом, навіть найнеприйнятніша на перший погляд, вже не викликала резонансу у масах, перегорівши в суперечках. 

 Макс добре знав цей трюк і звідки йдуть ці чутки теж знав, тому намітив собі дещо авантюрну гру - чекати все одно вже не було чого, а зволікати - навіть ризикованіше, ніж зазнати невдачі, спробувавши щось зробити.

 Він, звісно, не мав потрібних знайомств аби вийти на безпосереднє керівництво заводом, але якщо не міг він, то це взагалі мало для кого могло бути можливим. Тому Макс, напакувавши пакунок з найкращими зразками комплектуючих, які мав, та озброївшись візитівками з шапкою держдепу по комерційним зв'язкам, розпочав нарешті втілювати в дію хоч якийсь план. 

  - На нас чекають сильні зливи, Лівице, - за звичкою двозначно пожартував Макс, переглядаючи біля вікна якісь папери та розмірковуючи.

 - І серйозні с-прави, - в тон йому скаламбурила Лівиця, скануючи свіжу китайську та індійську пресу.

 - Йдемо, мабуть, до арабів, рідна, нам треба б якось розхитати цю струнку зраду. - зітхнув Макс, невдоволено пожбуривши папери. - Взагалі не розумію, як можна так легко злити справу, в яку вгатили стільки коштів і життів та ще й найціннішу розробку при цьому?! Ото вже стратеги квадратно-гніздового висіву, - жартівливо натякнув Макс на легковажне захоплення Лівиці.

 - Знаєш Максе, все настільки лайно, що провалу й помітно не буде, навіть якщо він таки буде і буде завбільшки з людську дурість. А тим стратегам я б і вівцю обстригти не довірила, - на диво серйозно відповіла та.

 - Твій тверезий розум і нестандартний підхід були вирішальними критеріями при виборі помічника в цій місії.

 - Знаю. Саме тому… Ми не йдемо до арабів, принаймні поки. А йдемо до посольства Індії. І ти нічого там не обіцятимеш, Максе, просто поясниш їм, як дешево вони можуть підісрати китайцям практично чужими руками. Валізу з тим мотлохом можеш не брати. Я тут прочитала, що китайців вже відверто підозрюють у тому, що то вони, причому свідомо, скинули в Брахмапутру ту заразну хрінь позаминулого місяця. Ще й так тупо намагалися відморозитися, але трохи передали куті меду - там і своїх жертв вже на десятки тисяч, і це ще за дуже обережними підрахунками, бо вони ж, як завжди, все засекретили, а в індусів - ціле екологічне лихо і жахлива епідемія. Правиця, до речі, вже підтримала резолюцію Генеральної асамблеї ООН від твого імені. Вона й підкинула цю інформацію. Зараз саме той піковий момент, коли списи протистояння покладено на ковадла - більш слушної нагоди годі чекати. Так що йдемо, трохи поб'ємо по одному з них, може щось з цього і вигорить.

 - Слухаюсь, мій генерале, - сказав Макс, віддавши честь лівим протезом, тримаючи його у правому. На звільнене місце він прилаштував саму Лівицю.

 В індійському посольстві Макса зустріли та й провели напрочуд холодно. Зазвичай працівники дипломатичних служб не поводили себе так навіть з відвертим ворогом (ми вже знаємо, що бувають виключення, цього разу це теж росія - там посли та навіть дипломати найвищого рангу зазвичай саме так себе і поводять, а то й гірше). Причому зустрівся з ним сам посол, але він вперто і грубувато говорив про невдачі України та союзників, абсолютно ігноруючи навіть дуже делікатні та дипломатичні згадки про катастрофічні екологічні проблеми у його власній країні. Максу дуже прозоро натякали, щоб забирався. Зрештою він вже не міг робити вигляд ніби не розуміє цього, тому висловив співчуття і повідомив про свою підтримку в голосуванні на позачерговому засіданні ГА ООН.