1. 5. ЯК ЛІ СТАВ РОДІОНОМ

 Лі Хуа Кінь спочатку їхати в росію боявся, тому вагався якийсь час - просто він ще ніколи нікуди не їздив, навіть за межі своєї провінції. Але його зваблювала романтика російського буття, про яку він знав з розповідей і трохи з преси, що нахабство і швидкість реакції можуть зробити з тебе велику людину, яка сама пише свій соціальний рейтинг і неважливо який там ти за рахунком син якої сім'ї і скільки балів мають усі твої родичі разом узяті. І, як тільки він наважився і у нього з'явилася можливість легально перетнути кордон та отримати таке-сяке місце та житло - він це зробив. Зробив! Цей хлопець завжди досягав своєї мети. 

 Однак, він не ризикнув одразу поїхати у велике місто, де всі "жирні" місця вже зайняли його земляки - вирішив спершу пошукати щастя в маленькому. Аби притертися до нових умов, призвичаїтися до місцевих звичок, вжитися в середовище нових людей з іншими поглядами, культурою, традиціями і т.п., одним словом - щоб згодом не кидалося аж надто в очі, що він емігрант. Лі спеціально цікавився, як в росії ставляться до емігрантів, але навіть дізнавшись про це у всіх подробицях, їхати не передумав. Він сподівався, що знання російської обов'язково допоможе йому в стосунках з місцевими, а якщо він ще й буде хорошим хлопцем, то уникне тих неприємностей, про які його застерігали. А далі, як вже планети стануть…

 В росії йому дуже сподобалося майже все (бо було з чим порівнювати). Особливо спочатку. Хоча, ніде правди діти, ставилися до нього гірше нікуди і це ще дуже м'яко кажучи. А навіть, що його особливо дивувало, і зверхньо, мабуть, за звичкою, бо тепер то була, де-факто, вже майже китайська провінція - відсталі задвірки без натяку на цивілізацію, хоча юридично воно ще було містечком віддаленого від центру регіону незалежної держави. Майже нею не контрольованим і кинутим напризволяще. 

 Але до недоброзичливого ставлення Лі звик і в своєму Хішуані, тому особливо цим не переймався, щоправда такого відвертого хамства по відношенню до людини, яка нікому нічого поганого не зробила він ніколи не бачив, але це було якраз те, про що його попереджали. І ще радили, аби уникав сварок, провокацій та бійок. Цього ж уникнути було майже неможливо, бо провокації, сварки та бійки були невід'ємною частиною буття місцевих: їхніми буденними справами і улюбленими видами відпочинку. Після пияцтва. 

 "Плюсом" було те, що тут його ігнорували, а не контролювали кожен крок чи навіть думки, як вдома. Це була така солодка свобода!

  І як би там росіяни не дерли носа, у нього було більше можливостей для самореалізації та навіть деяких привілеїв, які давало знання китайської - другої державної мови від нещодавна. 

 За доволі короткий час він настільки обжився, що навіть перестав в думках дякувати за все Партії і Великому Вождю, вплив яких на такій відстані був відчутно слабшим. А ще за якийсь час - почав розуміти оту загадковість російської душі, яка була дуже схожа на банальне китайське лицемірство. Як тільки він зробив це відкриття, справи у нього пішли краще. 

 Всі негаразди і труднощі він намагався сприймати філософськи, розуміючи, що назад все одно не повернеться, тому треба потерпіти якийсь час. Зате потім…

 Якби ж лише не цей страшний бруд, в якому вони жили! 

 Якось він навіть сходив у їхню церкву, бо мав смішну надію зрозуміти, де серед всього цього ховаються пресловуті християнські цінності, про які наслухався. Але ця показна набожність насправді виявилася дикою та неестетичною сумішшю злоби, жадібності й фанатичних молитов на брудні й потьмянілі золочені ікони, з яких він розбірливо чув лише "госпадідай, госпадідай". І коли він, геть вчадівши від свічок, вирішив нарешті вийти з церкви, аби подихати вуличним смородом, батюшка швиденько, розчищуючи собі шлях могутнім пузом, наблизився до незнайомого вірянина, аби не допустити, щоб грішна душа у недешевому, новенькому пуховику та модних кросівках пішла собі, не розплатившись з Богом, тобто, з ним - його касиром:

 - Господі, помілуй і пошлі спасєніє сину своєму-у-у, - призивно заспівав батюшка, гіпнотично розмахуючи кадилом перед самим носом у Родіона, таким чином притискаючи його до скриньки, куди збирали подаяння.

 - Госпадідай, - перелякано випалив Родіон перше, що спало йому на думку і, як ошпарений, вискочив з церкви. Канони його віри категорично відкидали таке нахраписте втручання у таїнство справляння релігійної потреби. 

 У снах йому тепер іноді являлися дійсно жахливі в своїй реалістичності та правдоподібності картини, як от: ніби женеться за ним сміття з хрестами та хоругвами у могутніх брудних лапах, розмахуючи величезним кадилом, з якого вилітали цілі хмари чорного смердючого диму й все це облипає його всього, по самі вуха. А він ніби й біжить, навіть захекався, але ноги як вклякли - з місця не рушать і не добігти йому вже ніколи до сміттєвого бака - місця порятунку, який у сновидіннях єдиний чомусь був чистим, щоправда з поламаними колесами та гупаючою кришкою. 

 Після першого подібного кошмару Лі-Родіон навіть трішки випив, наслідуючи традиційний місцевий рецепт втечі від проблем і полегшення сприйняття реальності. Але не пішло - його вперше у житті жахливо знудило. Родіон вирішив, що таке повторити більше не зможе. Саме тоді його ілюзії вперше дали тріщину.

 А ще він швидко усвідомив, що тверезі росіяни - це самозапальний бікфордів шнур. Бо "біла гарячка" - нездоровий стан саме тверезого організму, в якого ломка. Цього вже він надивився вдосталь… 

 Тому, помикавшись по підробітках, та пізнавши місцеве неписане трудове законодавство на власній шкірі та кістках, він, зрештою, визначився і, узгодивши власні релігійні принципи з ринковими реаліями, пішов… у ритуальний бізнес. Який, чи не єдиний, процвітав і, головне, де не потрібно було проставлятися самому аби отримати клієнта в оптимальній кондиції. 

 Згодом він сам придумав, причому жартома, торгувати вживаними трунами. Але неочікувано його ідея була зустрічена з шаленим ентузіазмом і підтримана на високому рівні. Бізнес швидко розвивався. Головним його завданням тепер було - обтяпати справу до того, як клієнт уп'ється до несвідомого стану - важлива умова, винесена з власного, сумного досвіду Родіона.