1. 5. ЯК ЛІ СТАВ РОДІОНОМ

 Лі Хуа Кінь спочатку їхати в росію боявся, тому вагався якийсь час - просто він ще ніколи нікуди не їздив, навіть за межі своєї провінції. Але його зваблювала романтика російського буття, про яку він знав з розповідей і трохи з преси, що нахабство і швидкість реакції можуть зробити з тебе велику людину, яка сама пише свій соціальний рейтинг і неважливо який там ти за рахунком син якої сім'ї і скільки балів мають усі твої родичі разом узяті. І, як тільки він наважився і у нього з'явилася можливість легально перетнути кордон та отримати таке-сяке місце та житло - він це зробив. Зробив! Цей хлопець завжди досягав своєї мети. Прибувши, він взяв собі нове ім'я, яке облюбував ще вдома.

 Однак, він не ризикнув одразу поїхати у велике місто, де всі "жирні" місця вже зайняли його земляки - вирішив спершу пошукати щастя в маленькому. Аби притертися до нових умов, призвичаїтися до місцевих звичок, вжитися в середовище нових людей з іншими поглядами, культурою, традиціями і таке інше, одним словом - щоб згодом не кидалося аж надто в очі, що він емігрант. Лі спеціально цікавився, як в росії ставляться до емігрантів, але навіть дізнавшись про це у всіх подробицях, їхати не передумав. Він сподівався, що знання російської обов'язково допоможе йому в стосунках з місцевими, а якщо він ще й буде хорошим хлопцем, то уникне тих неприємностей, про які його застерігали. А далі, як вже планети стануть…

 В росії йому дуже сподобалося майже все (бо було з чим порівнювати). Особливо спочатку. Хоча, ніде правди діти, ставилися до нього гірше нікуди і це ще дуже м'яко кажучи. А навіть, що його особливо дивувало - і зверхньо. Мабуть, за звичкою, бо тепер то була, де-факто, вже майже китайська провінція - відсталі задвірки без натяку на цивілізацію, хоча юридично воно ще було містечком віддаленого від центру регіону незалежної держави. Майже нею не контрольованим і кинутим напризволяще. 

 Але до недоброзичливого ставлення Лі звик і в своєму Хішуані, тому особливо цим не переймався, щоправда такого відвертого хамства по відношенню до людини, яка нікому нічого поганого не зробила він ніколи не бачив і не розумів, але це було якраз те, про що його попереджали. І ще радили, аби уникав сварок, провокацій та бійок. Цього ж уникнути було майже неможливо, бо провокації, сварки та бійки були невід'ємною частиною буття місцевих: їхніми буденними справами і улюбленими видами відпочинку. Після пияцтва. 

 "Плюсом" було те, що тут його ігнорували, а не контролювали кожен крок чи навіть думки, як вдома. Це була така солодка свобода!

  І, як би там росіяни не дерли носа, у нього було більше можливостей для самореалізації та навіть деяких привілеїв, які давало знання китайської - другої державної мови від нещодавна. 

 За доволі короткий час він настільки обжився, що навіть перестав в думках дякувати за все Партії і Великому Вождю, вплив яких на такій відстані був відчутно слабшим. А ще за якийсь час - почав розуміти оту загадковість російської душі, яка була дуже схожа на банальне китайське лицемірство. Як тільки він зробив це відкриття, справи у нього пішли краще. 

 Всі негаразди і труднощі він намагався сприймати філософськи, розуміючи, що назад все одно не повернеться, тому треба потерпіти якийсь час. Зате потім…

 Якби ж лише не цей страшенний бруд, в якому вони жили! 

 Якось він навіть сходив у їхню церкву, бо мав смішну надію зрозуміти, де серед всього цього ховаються пресловуті християнські цінності, про які наслухався. Але ця показна набожність насправді виявилася дикою та неестетичною сумішшю злоби, жадібності й фанатичних молитов на брудні й потьмянілі золочені ікони, з яких він розбірливо чув лише "госпадідай, госпадідай". І коли він, геть вчадівши від свічок, вирішив нарешті вийти з церкви, аби подихати вуличним смородом, батюшка швиденько, розчищуючи собі шлях могутнім пузом, наблизився до незнайомого вірянина, аби не допустити, щоб грішна душа у недешевому, новенькому пуховику та модних кросівках пішла собі, не розплатившись з Богом, тобто, з ним - його касиром:

 - Господі, помілуй і пошлі спасєніє сину своєму-у-у, - призивно заспівав батюшка, гіпнотично розмахуючи кадилом перед самим носом у Родіона, таким чином притискаючи його до скриньки, куди збирали подаяння.

 - Госпадідай, - перелякано випалив Родіон перше, що спало йому на думку і, як ошпарений, вискочив з церкви. Канони його віри категорично відкидали таке нахраписте втручання у таїнство справляння релігійної потреби. 

 У снах йому тепер іноді являлися дійсно жахливі в своїй реалістичності та правдоподібності картини, як от: ніби женеться за ним сміття з хрестами та хоругвами у могутніх брудних лапах, розмахуючи величезним кадилом, з якого вилітали цілі хмари чорного смердючого диму й все це облипає його всього, по самі вуха. А він ніби й біжить, навіть захекався, але ноги як вклякли - з місця не рушать і не добігти йому вже ніколи до сміттєвого бака - місця порятунку, який у сновидіннях єдиний чомусь був чистим, щоправда з поламаними колесами та гупаючою кришкою. 

 Після першого подібного кошмару Лі-Родіон навіть трішки випив, наслідуючи традиційний місцевий рецепт втечі від проблем і полегшення сприйняття реальності. Але не пішло - його вперше у житті сильно знудило. Родіон вирішив, що таке повторити більше не зможе. 

 Саме тоді його ілюзії вперше дали тріщину.

 А ще, він швидко усвідомив, що тверезі росіяни - це самозапальний бікфордів шнур. Бо "біла гарячка" - нездоровий стан саме тверезого організму, в якого "ломка". Цього вже він надивився вдосталь… 

 Тому, помикавшись по підробітках, та пізнавши місцеве неписане трудове законодавство на власній шкірі та кістках, він, зрештою, визначився і, узгодивши власні релігійні принципи з ринковими реаліями, пішов… у ритуальний бізнес. Який, чи не єдиний, процвітав і, головне, де не потрібно було проставлятися самому аби отримати клієнта в оптимальній кондиції. 

 Згодом він сам придумав, причому жартома, торгувати вживаними трунами. Але неочікувано його ідея була зустрічена з шаленим ентузіазмом і підтримана на високому рівні. Бізнес швидко розвивався. Головним його завданням тепер було - обтяпати справу до того, як клієнт уп'ється до несвідомого стану - важлива умова, винесена з власного, сумного досвіду Родіона.