80

Раптом вони почули сміх за Межею. Він не лунав — він просочувався у світ, проходив крізь камінь, повітря, шкіру. Від нього німіли руки й хололо всередині.

Острів руйнувався дедалі швидше. Уламки Межі падали вниз у порожнечу, а тріщина в небі тепер займала майже весь горизонт. Істота по той бік продовжувала вилазити назовні.

Малкаріон дивився на це мовчки, але темрява за його спиною вже нагадувала бурю.

— Скільки у нас часу? — хрипко запитав Еліон.

Саарх не відповів одразу. Його погляд був прикований до розлому.

— Мало...

Неріс повернулась до Асмодея. Він стояв нерухомо, але вона бачила — всередині нього йде боротьба. Його крила то ставали густою темрявою, то знову набували форми. Контракт палав сильніше, ніж будь-коли.

— Послухай мене, — тихо сказала Неріс.

— Ні...

Вона завмерла. Асмодей подивився їй просто в очі. І вона не побачила в його очах страху. 

— Я знаю, що ти хочеш зробити.

— Тоді ти знаєш, що це єдиний шанс.

— Це не шанс! — різко відповів він. — Це вирок!

Темрява навколо нього здригнулась. Кілька демонів поруч інстинктивно відступили. Ангели напружились, бо сила Другого Хранителя більше не приховувалась. Вона прокидалась.

Неріс не відвела погляду.

— Якщо ти підеш за Межу сам — ти зникнеш.

— А якщо підеш зі мною ти — зникнемо обоє.

Болюча нестерпна тиша.

Позаду них Перший повільно піднявся на ноги. Його форма продовжувала змінюватися. Чудовисько остаточно зникало. Тепер він виглядав майже як людина. Високий. Блідий.

Він подивився на Асмодея.

— Я пам’ятаю тебе…

Другий Хранитель повільно перевів погляд на нього. Спогади:  Світ до Небес, до Пекла, до війни.

Неріс раптом відчула, як контракт здригнувся від чужих емоцій.

Перший тихо заговорив:

— Ми стояли тут колись…

Саарх заплющив очі.

— І ми вже робили вибір, — продовжив Перший. — Але тоді… він був неправильним.

Лінаріон різко засміявся.

— О, так! І подивіться, до чого це привело!

Малкаріон холодно подивився на нього.

— Ще слово — і я сам викину тебе за Межу!

Але Лінаріон більше не слухав. Його погляд був прикований до розлому. До того, що наближалось.

Раптом істота за Межею сіпнулась. Її рука вчепилася в край розлому сильніше і світ тріснув в буквальному сенсі. Небо над островом розкололося навпіл. Ударна хвиля відкинула ангелів і демонів у різні боки.

Неріс похитнулась — і Асмодей одразу втримав її, щойно він торкнувся її руки… щось сталося.

Контракт вибухнув світлом. Не темрявою, а саме світлом.

Усі завмерли, навіть Давні. Символи на руках Неріс і Асмодея почали змінюватися просто на очах. Старі знаки зникали. На їхньому місці з’являлися нові.

Саарх різко зблід.

— Неможливо…

Серафіель напружився.

— Що відбувається?!

Давній дивився на контракт так, ніби бачив щось давно забуте.

— Він… переписується сам…

Неріс відчула, як її серце пропустило удар. У голові раптом з’явилися слова. Не її і не Асмодея.

— Двоє… замість одного…

Асмодей теж почув. Він різко відступив.

— Ні.

Але символи вже світилися дедалі яскравіше. Перший повільно підняв голову і… сумно усміхнувся.

— Давні знайшли інший спосіб…

Саарх прошепотів:

— Вони хочуть створити нову Межу.

Еліон повільно зблід.

— З людей?..

— Ні, — тихо відповів Саарх. — Із зв’язку.

Неріс дивилась на світло контракту і починала розуміти. Межа ніколи не трималась на силі. Вона трималась на чомусь іншому. На тому, чого не могли зрозуміти Давні. На виборі залишитися поруч, навіть у темряві.

А за розломом щось заревіло.