79

Темрява за Межею дивилась на них і цього разу — всі це відчули однаково: не як страх, а як приреченість.

Щось величезне ворушилося по той бік розлому. Його неможливо було роздивитися повністю. Простір навколо істоти ламався, ніби сам світ не міг витримати її присутності.

Острів затрусило. Нові тріщини пройшли просто під ногами.

Неріс ледве втримала рівновагу, але Асмодей одразу схопив її за руку.

Його долоня була неприродно холодною, наче демонічного тепла в ньому залишалося дедалі менше.

— Воно не повинно пройти, — тихо сказав Перший.

Тепер його голос звучав майже людяно. Без того моторошного багатоголосся.

Саарх повільно підняв голову.

— Якщо це станеться… не залишиться ні Небес, ні Пекла. Не залишиться - нічого!

Малкаріон стиснув щелепи.

— Значить, закриваємо Межу зараз!

— Уже пізно, — відповів Саарх.

Усі різко подивились на нього. Давній виглядав втомленим.

— Межа вже розірвана зсередини. Просто закрити її тепер неможливо.

Еліон насупився.

— Тоді навіщо були Хранителі?

— Щоб стримувати те, що спить за нею.

Пауза, а потім Саарх додав те, від чого навіть Лінаріон перестав усміхатись:

— Але печатка слабшала дуже давно.

Серафіель різко подивився на нього.

— Через що?

Давній мовчав. Відповідь була очевидна -  Небеса, Пекло, війни, контракти, розриви... Усе це поступово руйнувало Межу століттями. Лінаріон лише прискорив неминуче.

Темрява над островом раптом здригнулася і щось почало вилазити з розлому. Не так, як потвори раніше. Повільніше, важче, наче сама реальність чинила опір. Спочатку з’явилася величезна рука - Чорна, але вкрита дивними срібними тріщинами. Пальці вчепилися в край Межі.

Піднявся сильний вечір... Повітря наповнив звук, схожий на виття тисяч голосів одночасно.

Неріс схопилась за голову. Ангели впали на коліна. Демони позатуляли вуха від болю.

Малкаріон похитнувся. Тільки Асмодей залишився стояти. Темрява навколо нього піднялася назустріч істоті, наче впізнала її.

Неріс різко подивилась на нього.

— Асмодею…

Він мовчав. Його очі тепер світилися тією ж дивною срібною темрявою, що й тріщини на руці чудовиська.

Саарх повільно прошепотів:

— Другий згадує…

Асмодей зробив крок уперед.

Малкаріон миттєво схопив його за плече.

— Навіть не думай!

Демон повільно повернув голову і Малкаріон побачив не племінника, а когось іншого. Старшого. Небезпечнішого.

— Якщо я не піду… воно прийде сюди!

— А якщо підеш — ми втратимо тебе! — вперше за довгий час Малкаріон майже зірвався.

Асмодей ледь усміхнувся.

— Можливо, мене вже й так немає...

— Не смій так казати! — Неріс підійшла до нього.

Контракт між ними спалахнув і в ту ж секунду Асмодей здригнувся. Наче щось усередині нього відступило, але лише на мить. І цього вистачило...

Неріс одразу зрозуміла.

— Воно боїться контракту…

Саарх різко подивився на неї.

— Що?

— Другий Хранитель! — швидко заговорила вона. — Контракт тримає його… людяним!

Еліон насупився.

— Це можливо?

Лінаріон повільно примружив очі.

— Контракт створений на душі… — тихо промовив він. — Якщо душа прив’язана достатньо сильно…

Він різко підняв голову.

— Тоді Хранитель не зможе завершити перетворення.

Асмодей похолодів.

— Ні...

Неріс подивилась прямо на нього.

— Так.

— Ти не розумієш, про що говориш!

— Зате ти розумієш! — її голос здригнувся. — І тому боїшся!

Темрява навколо нього різко здригнулась, бо дівчина прямо влучила.

За Межею тим часом істота почала вилазити далі. Уже було видно частину її голови. Без очей. Без обличчя. Лише нескінченна чорна поверхня, на якій рухались ті самі срібні тріщини.

Перший раптом різко опустився на одне коліно.

— Воно… прокидається повністю…

І тоді Саарх уперше за всю історію підвищив голос:

— ВИ ОБОЄ МАЄТЕ ВИРІШИТИ ЗАРАЗ!

Усі завмерли. Давній дивився тільки на Асмодея та Неріс.

— Або Другий повертається за Межу і печатка відновлюється… - Він зробив паузу. — Або контракт залишає його тут… і тоді Межа впаде остаточно.