78

Межа доживала останні години. Це відчувалося у всьому - у повітрі, яке стало важким і неприродно холодним, у небі, де тріщини більше не затягувалися, у тиші між словами, бо кожен тепер розумів — часу майже не залишилося.

Острів усе ще тримався посеред порожнечі, але шматки каміння продовжували падати вниз, зникаючи у темряві без звуку.

Ніхто не рухався після того, що показали Давні.

Асмодей стояв біля самого краю розлому. Його крила були напіврозгорнуті, а темрява навколо вже не вирувала — вона слухалась його.

Неріс повільно підійшла ближче.

— Ти вже вирішив, так?

Він не відповів одразу. Його погляд був спрямований у тріщину неба, за якою ворушилося щось величезне, щось, чого навіть Давні боялися торкатися.

— Якщо Межа впаде… — тихо промовив Асмодей. — Усі світи змішаються. Не тільки Небеса й Пекло.

Він перевів погляд на неї.

— Людський світ теж.

Неріс стиснула пальці. Вона знала це, але чути вголос було страшніше.

Позаду них Серафіель нарешті заговорив:

— Давні сказали не все.

Саарх повільно повернув голову до архангела.

— Вони ніколи не кажуть усе.

Еліон важко сперся на уламок каменю. Темрява під його шкірою тепер була добре помітна, але він тримався.

— Є ще щось, правда?

Тиша. Саме вона дала відповідь раніше за слова.

Малкаріон примружив очі.

— Саарх?

Давній довго мовчав, а потім тихо сказав:

— Межу можна не тільки закрити.

Неріс різко подивилась на нього.

— Що це означає?

Саарх глянув на Асмодея.

— Її можна відновити.

Навіть Лінаріон завмер.

Серафіель нахмурився.

— Але?

— Але для цього обидва Хранителі повинні повернутися на свої місця.

Тиша стала абсолютною. Неріс повільно похитала головою.

— Ні…

Асмодей заплющив очі, бо він уже зрозумів. Перший теж.

Велетенська істота повільно підняла голову, і вперше її голос прозвучав без болю.

— Ми… станемо Межею…

Неріс різко відійшла назад.

— Ні! Ні, повинен бути інший спосіб!

— Його немає, — тихо відповів Саарх.

Лінаріон раптом засміявся, але в цьому сміху вже не було перемоги, тільки втома.

— Я стільки століть намагався вирватися… а виявляється, клітка тримала не мене.

Серафіель холодно подивився на нього.

— Ти все одно винен!

— Так, — несподівано спокійно відповів Лінаріон. — Але тепер це вже нічого не змінює.

Небо над ними раптом здригнулося. Тріщини почали розходитись швидше. З темряви за ними проступили силуети. Величезні. Безформні.

Саарх різко напружився.

— Вони йдуть…

Малкаріон вихопив меч.

— Хто тепер?!

Але відповідь усі відчули самі. Первісний страх. Такий, якого не знали ні ангели, ні демони.

Навіть Хранителі повернули голови до розломів. Перший… відступив.

Еліон зблід.

— Давні бояться цього?..

— Так, — тихо відповів Саарх.

Потім подивився на Асмодея.

— Тепер ти розумієш, чому Другого створили саме таким.

Темрява навколо Асмодея стала густішою. Вона відповідала на поклик із-за Межі.

Неріс відчула, як контракт між ними знову пульсує.

Вона раптом зрозуміла дещо страшне. Контракт змінював не тільки її. Він змінював і Асмодея. Повільно прив’язував його до людяності. Робив здатним… обирати. Вона різко підняла голову.

— Саарх.

Давній подивився на неї.

— Якщо контракт переписувався один раз… його можна переписати ще?

Усі завмерли, навіть Лінаріон різко повернувся до неї.

— Ти не розумієш, із чим граєшся!

— Ні, розумію! — вперше Неріс підвищила голос. — Якщо Асмодей стане Межею, він зникне! Але якщо контракт тримає його тут…

Вона важко вдихнула і договорила:

— Тоді я піду разом із ним!

— НІ! — цього разу Асмодей крикнув по-справжньому.

Темрява вибухнула навколо.

Каміння під ногами тріснуло.

Він миттєво опинився поруч із нею.

— Навіть не думай про це!

Неріс дивилась йому прямо в очі.

— Ти зробив би те саме.

І Асмодей… не зміг відповісти, бо вона мала рацію.

Малкаріон тихо вилаявся.

Серафіель відвернувся.

Навіть Саарх заплющив очі, ніби знав, чим це закінчиться.