76

Каміння під ногами тріщало дедалі сильніше, шматки Межі відривалися й зникали у порожнечі. Небо більше не було небом — суцільні розломи вкривали його, наче рани на живому тілі світу.

І в центрі цього хаосу стояв Асмодей. Неріс дивилася на нього і не впізнавала. Темрява навколо нього тепер була іншою. Не пекельною. Старішою. Глибшою. Вона не вирувала — вона підкоряла.

Навіть Хранителі стояли перед ним на колінах.

Перший не рухався. Його тисячі очей були прикуті до Асмодея, наче він дивився не на демона, а на того, ким той був колись.

Малкаріон повільно стиснув меч.

— Асмодею…

Жодної реакції. Темрява навколо демона раптом здригнулась і за його спиною почала проявлятися величезна тінь. Силует. Крила.

Серафіель зблід.

— Це неможливо…

Саарх дивився мовчки і саме його мовчання лякало.

Неріс зробила крок вперед.

— Асмодею!

На мить усе завмерло. Темрява навколо нього здригнулася. Його пальці повільно стиснулися і тоді він повернув голову. Лише трохи, але цього вистачило. Бо Неріс побачила — він ще тут. Десь глибоко. Бореться.

Лінаріон теж це зрозумів.

— Ні… — у голосі Голоса вперше прозвучав страх. — Ти не можеш прокинутися повністю! Ти мав залишитись замкненим!

Асмодей повільно подивився на нього і коли заговорив — сам простір навколо затремтів.

— Ти… використав… Межу…

Кожне слово звучало так, ніби його вимовляв не один голос, а сотні.

Лінаріон відступив.

— Я лише хотів зруйнувати клітку!

— І відкрив… гірше…

Перший раптом різко схопився за голову. Його форма почала ламатися. Тріщини проходили крізь його тіло, а очі відкривалися й закривалися хаотично.

— ЗУПИНИ ЙОГО! — закричав Лінаріон. — ВІН ЗНИЩИТЬ УСЕ!

Але ніхто не рухнувся, бо всі відчували правду. Другий Хранитель не хотів знищити світи. Він хотів закрити те, що не мало бути відкритим, а для цього… доведеться пожертвувати чимось великим.

Саарх повільно заговорив:

— Давні створили двох Хранителів не для рівноваги.

Він подивився на Асмодея.

— А для вибору...

Серафіель насупився.

— Якого ще вибору?

Саарх відповів тихо:

— Хто залишиться.

Тиша.

Неріс різко подивилась на нього.

— Що це означає?

Але відповісти Давній не встиг, бо острів здригнувся востаннє і почав руйнуватись остаточно. Величезна тріщина пройшла просто крізь центр Межі. Каміння з гуркотом полетіло вниз у порожнечу.

Демони й ангели почали відступати. Навіть Хранителі підняли голови. А над усім цим… щось прокидалося. У розломі неба повільно знову відкривалося око.

Еліон зблід.

— Давні...

Саарх різко опустив голову. Навіть він - Спостерігач. Схилився.

І тоді всі зрозуміли. Давні більше не дивляться крізь світ. Вони дивляться прямо на них.

Лінаріон раптом почав нервово сміятися.

— О ні… ні… ви не розумієте! Якщо вони прийшли особисто — значить, кінець уже почався!

Неріс подивилась на Асмодея.

— Що нам робити?..

І вперше за весь цей час він відповів їй своїм голосом.

— Закінчити це!

Контракт між ними раптом спалахнув. Символи на руках Неріс і Асмодея засвітилися золотом і темрявою одночасно.

Саарх різко підняв голову.

— Ні…

Але вже було пізно. Контракт почав змінюватися сам. Переписувати себе. Неріс відчула, як щось проходить крізь її душу і тоді вона зрозуміла. Це не контракт прив’язав її до Асмодея. Це вона стала його якорем. Єдиним, що ще тримає Другого Хранителя в людській подобі. Асмодей теж це розумів.

І в його очах уперше з’явився справжній страх.

— Неріс… відійди від мене!

— Ні!

— ТИ НЕ РОЗУМІЄШ!

Темрява навколо нього вибухнула. Острів почав сипатися ще швидше, а над ними гігантське око Давніх повільно розплющилося повністю.

І тоді весь світ почув лише одну фразу.

— Час вибору настав!