73

Настала тиша після слів Азаріеля. Ніхто не рухався. Перший стояв нерухомо. Його тисячі очей були прикуті до Азаріеля. І вперше за весь цей час у цій істоті з’явилося щось… людське. Розгубленість...

Саарх повільно опустив руку.

— Неможливо… Таких як він Хранителів знищили ще до створення Небес, на їх місце поставили інших, яких обирали серед ангелів та демонів...

Азаріель гірко всміхнувся.

— Ні. Їх не знищили.

Він подивився на Першого.

— Їх замкнули.

Острів здригнувся. Небо над ними потемнішало ще сильніше, а розриви в реальності почали рухатись, наче живі рани світу.

Малкаріон повільно стиснув меч.

— Пояснюй далі!

Азаріель важко вдихнув. Було видно — кожне слово дається йому дедалі важче. Срібні тріщини на його шкірі розповзалися вище по шиї, пульсуючи світлом Давніх.

— Колись… ще до Небес і Пекла… існувала тільки Межа.

Його голос луною прокотився островом.

— І були ті, хто її тримав.

Неріс уважно слухала.

— Хранителі не були ангелами чи демонами. Вони стояли між усім. Вони не дозволяли світам торкатися одне одного.

Серафіель нахмурився.

— Тоді чому їх замкнули? - він перевів погляд на Першого.

Азаріель заплющив очі на мить.

— Бо він першим почув Голос...

Неріс різко здригнулась. Лінаріон напружився.

— Брехня… - але в його голосі вже не було впевненості.

Азаріель подивився прямо на нього.

— Давні показали мені правду. Ти не створив хаос… Ти лише знайшов того, хто вже був зламаний.

Перший раптом зробив крок. Повільний і разом з цим кроком здригнулася вся Межа.

Асмодей миттєво став перед Неріс. Темрява навколо нього знову заворушилася.

— Не рухайся!

Але Перший навіть не дивився на них. Тільки на Азаріеля, наче згадував.

Саарх тихо прошепотів:

— Він повертає пам’ять…

І це було погано. Дуже погано, бо разом із пам’яттю поверталась і сила.

Раптом одна з тріщин у небі вибухнула. Звідти вирвалися чорні нитки, схожі на живі корені. Вони врізалися в землю острова, в каміння, в тіла мертвих потвор. І ті почали рухатись знову.

Серафіель різко підняв руки.

— Знову?!

Але цього разу все було інакше. Тіла потвор змінювались прямо на очах. Їхні кістки ламались, виростали нові кінцівки, а замість пащ відкривались порожні чорні діри.

Малкаріон вилаявся.

— Він збирає армію!

Перший повільно повернув голову і заговорив сам. Старим спотвореним голосом.

— Я… пам’ятаю… - від його голосу повітря навколо почало тремтіти.

Неріс відчула, як контракт між нею та Асмодеєм різко нагрівся, наче реагував на самого Першого.

Азаріель зробив крок уперед.

— Тебе замкнули не просто так...

Перший подивився на нього і на секунду його форма здригнулась, наче всередині справді боролися дві істоти.

— Вони… зрадили…

— Ні, — тихо відповів Азаріель. — Вони злякалися.

Настала тиша.

Потім Перший раптом схопився за голову. Усі його очі одночасно заплющилися.

Острів здригнувся так сильно, що Неріс ледь втрималася на ногах.

Саарх різко напружився.

— Відійдіть!

Запізно. Перший закричав і цього разу крик був іншим, з лютою біллю. Разом із криком із тріщин у небі почало щось спускатися. Не потвори. Фігури. Величезні. У темних обладунках, схожих на камінь самої Межі. Без облич. Із порожніми проваллями замість очей.

Еліон зблід.

— Це ще хто?..

Саарх відповів майже пошепки:

— Інші Хранителі…

Лінаріон різко відступив.

— Ні… вони не повинні були прокинутись!

Перший повільно підняв голову і в його голосі тепер звучало щось страшніше за ненависть. Самотність.

— Я… був… не один…

Нові Хранителі спускалися все нижче і з кожним їхнім кроком світ навколо починав руйнуватися ще швидше.

Асмодей тихо вилаявся.

— У нас з’явилась ще одна проблема...

— Ні, — Азаріель подивився на нього дуже серйозно. — Це не проблема...

Він перевів погляд на Неріс.

— Це суд.