67

Світ перестав бути стабільним. Це відчувалося в усьому: у повітрі, яке тепер тремтіло, ніби живе. У небі, де тріщини вже не зникали, а повільно рухались, розповзаючись над Межею, як чорні вени. У землі під ногами, що то ставала твердою, то раптом провалювалась у порожнечу. Острів більше не належав ні Небесам, ні Пеклу. Він став чимось іншим. Чимось між... І саме тому Давні тепер дивилися на нього.

Неріс ледве стояла. Контракт світився під її шкірою. Символи рухались по руках, шиї, ключицях — повільно, боляче, ніби вростали в неї заново, але цього разу вони не випалювали її душу. Вони слухали.

Лінаріон мовчав.

Асмодей тримав її за плечі, не відпускаючи ні на секунду. Його власний стан був не кращим. Темрява контракту вже вчепилася в нього повністю. Чорні лінії дісталися очей, і тепер у темряві його зіниць іноді спалахувало щось чуже.

Малкаріон бачив це і йому це категорично не подобалось.

— Асмодею...

Демон не обернувся.

— Не зараз!

— Я сказав, подивись на мене!

Тон Малкаріона став жорсткішим. Асмодей повільно повернув голову. І повелитель Пекла вилаявся, бо він уже бачив таке колись дуже давно.

— Контракт переписує тебе.

— Я це помітив.

— Ні. — Малкаріон ступив ближче. — Ти не розумієш.

Серафіель теж напружився.

— Що відбувається?

Малкаріон довго мовчав, наче щось обдумував.

— Пекельний контракт ніколи не дозволяє торкнутися себе двічі. Якщо його переписують… він починає створювати нову форму сили.

Саарх тихо договорив:

— І нового носія...

Неріс зблідла. Асмодей лише сильніше стиснув руків’я меча.

— Я не стану його носієм!

— Ти вже ним стаєш, — спокійно відповів Саарх.

Лінаріон раптом засміявся.

— Ось тепер ви починаєте розуміти…

Темрява за спиною Неріс заворушилась. Його форма знову почала проступати в просторі — нестабільна, розмита, ніби сам світ не хотів дозволяти йому існувати повністю.

— Контракт не любить порожнечу, — продовжив Голос. — Йому завжди потрібен той, хто нестиме його далі.

— Замовкни, — холодно кинув Асмодей.

— Або що? — Лінаріон усміхнувся. — Ти вже пов’язаний зі мною сильніше, ніж хочеш це визнавати.

Неріс різко здригнулася. Вона теж це відчувала. Тепер зв’язок між нею та Асмодеєм був іншим. Глибшим. Небезпечнішим.

Контракт переплів їхні сили так, що іноді вона буквально чула його думки — уривки злості, страху, впертості, яку він навіть не намагався приховувати. І найстрашніше… він теж чув її.

Асмодей раптом різко напружився.

— Ти боїшся...

Неріс відвела погляд.

— Було б дивно, якби ні.

— Ти боїшся не цього...

Вона завмерла, бо він мав рацію. Вона боялась не Давніх. Не Лінаріона. Не контракту, а того, що буде з ним. Асмодей це відчував.

Малкаріон різко втрутився:

— Потім будете дивитися одне одному в душу! У нас трохи інша проблема!

Він показав мечем у бік Межі.

Всі замовкли, бо істота за тріщиною рухалась далі. Повільно, але тепер більш наполегливіше. Її величезна рука впиралася в реальність, ламаючи її самим дотиком. Там, де проходили пальці створіння, простір починав плавитись і сипатися вниз чорним попелом.

Еліон важко вдихнув. Темрява на його шиї тепер рухалась майже до щелепи.

— Якщо воно повністю пройде…

— Світів не стане, — спокійно відповів Саарх.

— Ти сьогодні прямо майстер заспокоювати, — огризнувся Малкаріон.

Але Саарх уже дивився на Хранителів Межі. Вони змінилися. Їхні порожні обличчя тепер були повернуті до Неріс. І вперше за весь час… вони чекали. Не наказували. Не втручались. Чекали її рішення.

Неріс це зрозуміла і контракт теж.

Символи на її руках раптом спалахнули яскравіше. Лінаріон різко обернувся до неї.

— Не смій!

Вона подивилась прямо на нього. Вперше без страху.

— Воно впізнало контракт, так?

Голос не відповів. Саме це стало відповіддю.

Саарх повільно примружився.

— Лінаріоне…

Той різко повернувся до Давнього.

— Замовкни!

— Ти вже бачив це раніше...

Темрява навколо Голосу здригнулася.

Малкаріон нахмурився.

— Що саме?

Саарх не зводив очей із Лінаріона.

— Новий контракт.

Серафіель повільно опустив крила.

— Таке вже було?

І цього разу відповів сам Голос.

— Один раз...

Небо над островом затріщало ще сильніше.

Асмодей напружився.

— І що сталося?

Лінаріон довго мовчав, наче згадував щось, що ненавидів усім своїм існуванням.

— Давні закрили його...

Еліон зблід.

— “Його”?

Неріс відчула, як контракт всередині неї здригнувся.

Саарх повільно договорив:

— Того, хто зараз намагається пройти крізь Межу.

Істота за тріщиною раптом завмерла, а потім… усміхнулась. Не обличчям. Самим простором навколо себе: реальність викривилась. Острів затрусило так сильно, що частина скель просто обвалилась у порожнечу.

Демони Малкаріона закричали, намагаючись втриматись. Ангели Серафіеля перелякано почали озиратися, але цього разу навіть їх світло мерехтіло нестабільно, бо істота почала проходити крізь Межу повністю.

Лінаріон різко відступив і Неріс це помітила. Вперше Голос був наляканий по-справжньому.

— Ви не розумієте… — його голос здригнувся. — Якщо він вийде… він поглине все.

— Хто він? — різко крикнув Асмодей.

І тоді Саарх відповів, наче самі слова були неправильними.

— Перший...

Вітер зник.

Неріс відчула, як холод проходить по шкірі.

— Перший… хто?

Саарх подивився на істоту за Межею.

— Перший, кого створили Давні.

Малкаріон тихо вилаявся.

— Ну звісно, а я вже почав думати, що гірше бути не може.

Серафіель різко повернувся до Саарха.

— Чому його закрили?