60

Острів помирав.

Тріщини вже не зупинялися. Вони повільно розповзалися камінням, ніби сам простір втомився тримати на собі вагу всього, що тут відбувалося. Хранителі Межі стояли нерухомо. Чекали.

Азаріель мовчав. Його погляд був втуплений кудись униз, у чорні розломи під ногами. Він більше не намагався сперечатися, не виправдовуватись. 

Малкаріон першим порушив тишу.

— Отже, маємо геніальний план. Давні хочуть повернутись, Лінаріон лізе у людський світ, а один із наших тепер ходячий портал.

— Дуже дотепно, — холодно кинув Серафіель.

— Я й не жартую.

Асмодей стояв трохи осторонь від інших. Неріс усе ще була поруч із ним. Після останнього спалаху сили вона виглядала виснаженою. Темрява з неї нікуди не зникла. Вона залишилась у її очах. Іноді Асмодею здавалося, що вона дивиться на нього як к колись справжня, а вже за секунду — крізь неї ніби знову хтось спостерігав.

Неріс повільно перевела погляд на Азаріеля.

— Вони справді прийшли за тобою…

Ангел гірко усміхнувся.

— Схоже на те...

Саарх стояв неподалік. Його темні крила були складені за спиною, а сам він дивився на Хранителів так, ніби згадував щось дуже старе.

— Вони не нападуть першими.

Малкаріон хмикнув.

— Яка чудова новина!

— Але якщо ми спробуємо сховати його — вони почнуть діяти.

Еліон важко підняв голову. Чорні вени під його шкірою стали ще помітніші.

— Що означає “діяти”?

Саарх відповів спокійно:

— Вони не дозволять відкрити двері.

Асмодей повільно стиснув руків’я меча.

— Ми не можемо віддати їм його.

Серафіель різко подивився на нього.

— Ні.

— А який тоді варіант?!

Архангел мовчав, бо варіантів не було.

Хранителі раптом одночасно зробили крок уперед. Острів здригнувся. Неріс різко схопилась за груди.

Лінаріон усередині неї заворушився миттєво.

— Вони близько…

Її голос прозвучав тихо, але тепер усі вже навчилися розрізняти, коли говорить вона, а коли — він. І зараз це була Неріс.

Асмодей одразу повернувся до неї.

— Що ти відчуваєш?

Вона заплющила очі.

— Він нервує.

— Лінаріон?

Вона кивнула.

— Він не хоче, щоб Азаріеля забрали.

Малкаріон задумливо примружився.

— Значить, хлопчик нам ще потрібен.

— Я не “хлопчик”, — зло кинув Азаріель.

— Повір, зараз це найменша твоя проблема.

Хранителі знову заговорили. Одним голосом. Беземоційно.

— Двері повинні бути зачинені.

Серафіель ступив уперед. Його світло розгорнулося за спиною величезними крилами.

— А якщо ні?

Тиша.

А потім:

— Тоді відкриється інше.

І ці слова відчули всі. Не почули. Саме відчули, наче щось дуже велике повільно повернуло голову в їхній бік.

Саарх різко напружився.

— Ні…

Неріс зблідла. Лінаріон усередині неї вперше закричав.

— ВІН ПРОКИНУВСЯ!

І в ту ж секунду весь острів накрила хвиля сили. Каміння розлетілося в різні боки. Еліона відкинуло назад. Демони Малкаріона впали на коліна. Навіть Хранителі Межі вперше здригнулися.

А потім…

у темряві за островом щось відкрило очі.

Знову Одне. Величезне. Старіше за світ. І воно дивилося не на Неріс. Не на Лінаріона. На Азаріеля.

Він завмер. Його обличчя повільно зблідло, бо тепер він теж впізнав цей погляд. Саме його він бачив за чорними дверима у світі Давніх.