59

Хранителі Межі не рухались. Вони просто стояли на краю острова. Темрява навколо них не коливалась, як у демонів. Світло не світилось, як у ангелів. Їхня сила була спокійною. Старою. Наче існувала ще до самого поняття світла й темряви.

Азаріель повільно випрямився. Його пошкоджене крило сіпнулося за спиною.

— Вони… прийшли за мною?

Саарх не відповів одразу, але мовчання сказало достатньо.

Малкаріон невдоволено скривився.

— Сьогодні всі приходять лише за кимось одним. Мені це все не подобається!

Серафіель зробив крок уперед. Світло навколо архангела стало яскравішим.

— Хто ви?

Одна з фігур повільно нахилила голову. І тоді вони заговорили. Всі одночасно. Одним голосом.

— Межа порушена.

По острову пройшла хвиля холоду.

Навіть потрощене каміння під ногами вкрилося тонкою кригою.

— Носій відчинений...

Очі Хранителів зупинилися на Азаріелі.

— Двері повинні бути закриті.

Асмодей миттєво став перед ним.

— Він не може бути дверима! Він один із нас! Краще не підходьте!

Малкаріон похитав головою.

— О, племінничку… 

Але Хранителі навіть не подивилися на Асмодея, наче він був недостатньо важливим і це розлютило демона сильніше за будь-які слова.

Темрява навколо нього рвонула вперед.

— Я сказав...

Саарх різко виставив руку.

— НЕ АТАКУЙ ЇХ!

Запізно. Темрява Асмодея врізалась у Хранителя. І просто… зникла. Не відбилась назад. Її стерли. Наче сили ніколи не існувало.

На острові стало тихо.

Асмодей повільно опустив руку.  

— Що…

Хранитель зробив крок вперед. І разом із ним простір здригнувся.

— Межа повинна бути відновлена!

Серафіель напружився.

— Якщо ви заберете його — двері закриються?

Тиша.

А потім:

— Тимчасово.

Малкаріон вилаявся.

— Яке ж прекрасне слово…

Неріс раптом здригнулась. Лінаріон усередині неї заворушився миттєво. Панічно.

— Ні…

Його голос уперше прозвучав не владно, а злякано.

Неріс різко схопилась за голову.

— Він не хоче, щоб вони забрали Азаріеля…

Саарх повільно повернувся до неї.

— Бо тоді він втратить шлях.

І тут усі зрозуміли.

Азаріель не просто “двері”. Він ще став мостом. Тим, через кого Давні можуть знайти дорогу назад.

Асмодей подивився на ангела.

— Ну ти і влип…

Азаріель гірко усміхнувся.

— Дякую. Мені стало вже легше...

Але в його очах було дещо інше. Провина.

Серафіель теж це помітив.

— Ти знав?

— Ні!

Відповідь прозвучала занадто швидко. І це насторожило всіх.

Малкаріон примружився.

— А тепер давай чесно...

Азаріель відвів погляд.

Тиша затягнулась, а потім він тихо сказав:

— Коли я був у світі Давніх… вони говорили зі мною.

Саарх напружився.

— Про що?

— Вони показували мені Землю.

Неріс різко підняла голову.

— Що?..

Азаріель важко видихнув.

— Вони казали, що межі між світами — помилка, що колись усе було єдиним.

Серафіель похолодів.

— Не смій навіть думати, що вони мають рацію.

— Я і не думаю!

Але сумнів у його голосі все одно прозвучав.

Хранителі тим часом рушили вперед одночасно. Повільно. Без поспіху, Вони знали — їх ніхто не зупинить.

Малкаріон різко витяг меч. За його спиною знову заворушилась темрява Пекла.

— А ось зараз перевіримо!

Саарх став між ними.

— Якщо ви нападете — Межа впаде остаточно.

— І що ти пропонуєш?! — гаркнув Малкаріон.

Давній подивився на Азаріеля. Довго, наче ухвалював рішення, а потім тихо сказав:

— Ми повинні сховати його!

Тиша.

Асмодей пирхнув.

— Від істот, які стирають силу одним дотиком? Чудовий план!

Але Саарх уже дивився в темряву за островом.

— Є одне місце.

Серафіель напружився.

— Яке?

Давній відповів не одразу.

— Світ, куди не заходять навіть Давні.

І цього разу… навіть Лінаріон усередині Неріс замовк.