57

Темрява відповіла не звуком. Вона ворухнулася. Десь далеко за межами острова щось велике змінило своє положення, і цього вистачило, щоб повітря стало густішим. Навіть демони Малкаріона напружилися, інстинктивно відступаючи ближче до свого володаря.

Азаріель важко дихав. Чорні лінії повільно проступали під його шкірою, піднімаючись від грудей до шиї.

Серафіель схопив його за плечі.

— Дивись на мене!

Він підняв погляд, але його очі вже змінювались. Світло всередині них мерехтіло нестабільно.

— Вони… щось залишили в мені…

Саарх різко наблизився. Його обличчя стало жорсткішим, ніж будь-коли.

— Що саме ти бачив у світі Давніх?

Азаріель мовчав. Не тому, що не хотів говорити. Він ніби намагався згадати щось, що вислизало з пам’яті просто зараз.

— Там були двері…

Усі завмерли.

— Які ще двері? — холодно спитав Малкаріон.

Азаріель повільно заплющив очі.

— Величезні. Чорні. Вони стояли посеред порожнечі… І Давні дивились не на мене.

Його голос здригнувся.

— Вони дивились на те, що було за ними.

Тиша стала важкою, навіть Неріс відчула це.

Лінаріон усередині неї насторожився. Вона більше не чула його голос постійно, але відчувала емоції. І зараз уперше від нього йшло не роздратування. Страх.

Асмодей теж це помітив.

— Він боїться.

Неріс повільно підняла голову.

— Так…

Малкаріон усміхнувся куточком губ.

— Оце вже цікаво...

Саарх різко перевів на нього погляд.

— Це не цікаво. Це погано!

— Поясни.

Давній мовчав кілька секунд. Наче вирішував, чи варто говорити правду, в потім усе ж сказав:

— Лінаріон ніколи не був головною проблемою.

Ці слова прозвучали гірше за будь-яку загрозу.

Еліон зблід.

— Тоді хто?

Саарх подивився в темряву за межами острова.

— Колись Давні створили щось, чого не змогли контролювати.

Малкаріон нахмурився.

— Створили?

— Не навмисно. Воно народилося з їхніх думок. Зі страху. З бажання знати більше, ніж дозволено.

Серафіель тихо сказав:

— Перший Голос…

Саарх кивнув.

— Лінаріон був лише одним із тих, хто його почув.

Неріс різко здригнулась. І разом із нею — темрява навколо.

Лінаріон прокинувся всередині неї миттєво.

— Замовкни!

Його голос прогримів одразу з усіх боків. Каміння під ногами тріснуло.

Асмодей одразу став перед Неріс, ніби закриваючи її від усіх інших.

— Тихіше...

— Ти не розумієш, про що він говорить! — голос Лінаріона лунав крізь Неріс. — Якщо двері відкриються…

Він раптом замовк. Занадто різко.

Саарх примружився.

— Ти бачив їх.

Тиша.

І цього разу мовчання стало відповіддю.

Малкаріон тихо вилаявся.

— Просто прекрасно…

Азаріель раптом зігнувся від болю. Його крила сіпнулися. Чорні тріщини на них стали ширшими.

Серафіель різко приклав руку до його грудей, намагаючись стабілізувати світло всередині ангела.

— Тримайся!

— Вони… кличуть мене назад…

— Не слухай!

Але Саарх уже дивився на Азаріеля інакше. Уважно та з підозрою.

— Що? — різко кинув Асмодей.

Давній повільно відповів:

— Він пройшов крізь світ Давніх не випадково.

Азаріель завмер.

— Що ти маєш на увазі?..

— Вони відпустили тебе.

Тиша.

Серафіель повільно прибрав руку.

— Ні…

— Давні нічого не роблять просто так, — продовжив Саарх. — Якщо вони дозволили йому повернутися, значить…

— Значить що?! — не витримав Малкаріон.

Саарх подивився прямо на Азаріеля.

І тихо договорив:

— Значить, тепер він — двері.

Настала мертва тиша.