55

Острів повільно затихав. Тріщини в небі одна за одною згасали, ніби сам світ намагався приховати сліди того, що тут щойно сталося. Темний пил, який залишився від потвор, осідав на каміння, змішуючись із кров’ю демонів і ангелів.

Повітря стало важким.

Асмодей все ще тримав Неріс біля себе. Вона більше не пручалась. Її дихання було слабким, уривчастим, а пальці ледь помітно стискали тканину його одягу, ніби це було єдине, що утримувало її тут.

Малкаріон підійшов ближче. Його погляд ковзнув по Неріс, затримався на темряві, яка ще залишалась під її шкірою, а потім повернувся до свого племінника.

— Вона нестабільна.

— Я бачу, — холодно відповів Асмодей.

— І якщо Лінаріон знову перехопить контроль…

— Я сказав, я бачу!

Малкаріон замовк.

Серафіель тим часом допоміг Еліону сісти на уламок каменю. Ангел важко дихав. Чорні вени на його шиї не зникли, але й не рухались далі.

Наче щось усередині завмерло.

— Як ти? — тихо спитав архангел.

Еліон коротко усміхнувся.

— Бувало і краще.

— Брешеш погано.

— У мене немає сил брехати.

Серафіель опустив погляд.

І вперше за дуже довгий час… він виглядав виснаженим.

Саарх стояв на краю острова. Він дивився в темряву за межами світу. Наче слухав щось, чого інші не могли почути.

Малкаріон підійшов до нього.

— Ну?

— Вони справді пішли.

— Але?

Саарх повільно перевів на нього погляд.

— Вони тепер знають про цей світ більше.

Повелитель Пекла невдоволено скривився.

— Чудово! Просто прекрасно!

Тиша ненадовго зависла між ними.

Потім Малкаріон тихо додав:

— Лінаріон боїться.

Саарх ледь нахилив голову.

— Так.

— Значить, у нас є шанс.

— Можливо, - але впевненості в його голосі не було.

Неріс різко здригнулась. Темрява під її шкірою знову ворухнулась.

Асмодей одразу напружився.

— Неріс?

Вона повільно відкрила очі.

Кілька секунд її погляд був абсолютно порожнім, а потім вона подивилась на нього. Погляд був свідомим.

— Він мовчить… — тихо сказала дівчина.

Серафіель різко повернув голову.

— Що?

— Я не чую його.

На острові стало тихо. Навіть Саарх насторожився.

— Це неможливо.

Неріс заплющила очі, прислухаючись до себе. Її дихання збилось.

— Ні… Він тут… Але… — вона нахмурилась. — Він наче… став слабший.

І саме ці слова змусили Малкаріона небезпечно усміхнутися.

— Отже, його можна поранити.

— Не радій завчасно, — тихо кинув Саарх. — Загнаний хижак найнебезпечніший.

Неріс раптом схопилась за голову. Її тіло напружилось.

Асмодей миттєво притиснув її ближче.

— Що таке?!

Спочатку нічого не сталося. А потім… вона засміялась. Хрипло, не своїм сміхом.

У всіх по спині пройшов холод.

— Ви справді вирішили… — голос Лінаріона лунав крізь її губи, — …що все настільки просто?

Темрява навколо острова здригнулась. Не так, як раніше, але відчутно. Наче щось рухалось далеко під реальністю.

Неріс різко схопила Асмодея за руку. Її пальці були крижаними.

— Він… щось робить…

Саарх миттєво обернувся в бік порожнечі. І — вилаявся.

Малкаріон примружився.

— Що ти побачив?

Давній мовчав кілька секунд, а потім додав:

— Він відкриває прохід не сюди.

Серафіель нахмурився.

— Тоді куди?

Саарх подивився прямо на Неріс.

— На Землю.

Ці слова зависли у повітрі.

Еліон повільно підняв голову.

— Ні…

— Людський світ найслабший, — продовжив Саарх. — Там немає тих, хто зможе його стримати.

Малкаріон темно усміхнувся.

— От тепер починаються справжні проблеми.

Асмодей навіть не подивився на нього. Весь його погляд був прикутий до Неріс. Вона тремтіла.

І він уперше зрозумів, чого боїться насправді. Не Лінаріона. Не Давніх. Не війни між Небесами й Пеклом.

А моменту, коли Неріс перестане повертатися до нього.

Неріс раптом тихо прошепотіла:

— Він хоче дім…

— Що? — нахилився до неї Асмодей.

Її очі повільно потемніли.

— Він хоче зробити Землю своїм новим світом…