53

“Запізно”.

Це слово ще луною стояло в повітрі, коли істота над островом ворухнулась. Повільно, наче прокидалась після тисячолітнього сну. Темрява навколо неї більше не нагадувала ніч. Вона стала густою, живою. Вона стікала вниз чорними потоками, торкаючись уламків острова. І там, де торкалась — усе починало змінюватися. Камінь дихав. Тріщини рухались, щось ворушилось під землею.

Еліон відступив. Його світло миготіло, нестабільне, змішане з чорнотою, яку він тепер носив у собі.

— Воно не повинно бути тут…

Саарх дивився вгору не кліпаючи.

— Воно і не є тут повністю. Поки що...

Малкаріон різко підняв меч.

— Мені вже не подобається це “поки що”.

Істота над ними раптом зупинилась, А потім - відкрила око. Одне. Величезне. Вертикальне. Воно повільно розплющилось просто всередині живої темряви.

І в ту ж секунду половина демонів Пекла закричала. Деякі впали на коліна, хапаючись за голови. Інші почали рвати із себе броню разом зі шкірою.

Серафіель різко виставив руку. Світло накрило ангелів бар’єром.

— НЕ ДИВІТЬСЯ ВГОРУ!

Запізно. Один із ангелів таки подивився, лише на секунду. Його тіло завмерло. А потім… почало викручуватись. Кістки ламались із глухим хрустом. Крила розірвались навпіл. Ангел навіть не кричав — щелепа в нього вже була вивернута набік. За кілька секунд від нього залишилась лише купа чорного м’яса.

Навколо стало тихо.

Асмодей повільно витер кров із підборіддя.

— Ну звісно… Чому б не стати ще гірше?

Неріс різко здригнулась. Темрява навколо неї почала пульсувати швидше. Лінаріон більше не посміхався. Він дивився вгору. І вперше в його очах з’явилась напруга.

— Ні… Тільки не зараз…

Саарх різко повернув голову до нього.

— Ти не контролюєш це?

Лінаріон промовчав, цього вистачило.

Малкаріон холодно усміхнувся.

— Ось тепер я починаю отримувати задоволення.

Повелитель Пекла різко розвів руки. Темрява за його спиною вибухнула. З неї вирвались сотні тіней. Не демони. Старші. Величезні чорні створіння з рогами та пащами, повними іклів. Армія Пекла більше не стримувалась.

Вони кинулись на потвор.

Острів знову захлинувся боєм. Крики. Ревіння. Хруст кісток.Чорна кров заливала каміння.

Одна з тварюк схопила демона за голову й буквально вирвала хребет разом із черепом. Інша впала на кількох ангелів, розчавлюючи їх своєю вагою.

Серафіель ударив світлом. Вибух. Половину острова засліпило, в коли сяйво згасло — від потвор залишився лише попіл, але згори вже спускались нові.

Еліон важко дихав. Темрява в його венах рухалась усе швидше. Він чув. Шепіт. Тисячі голосів. Давні говорили крізь нього.

— Замкнути… носія… зламати… межу… - Він схопився за голову. — Замовкніть…

Серафіель різко повернувся до нього.

— Еліоне!

Ангел підняв погляд і Серафіель завмер, бо очі Еліона тепер світилися так само, як око в небі.

— Він уже торкається мене…

— Борись!

Еліон гірко усміхнувся.

— Я намагаюсь…

Неріс у цей момент раптом зробила крок вперед. Потім ще один. Повільно. Наче йшла не вона. Лінаріон говорив її голосом:

— Ви не розумієте… Це не вторгнення…

Тріщина над островом стала ширшою.

— Це повернення.

І тоді істота в небі почала спускатися швидше. Реальність навколо буквально плавилась. Один із демонів раптом застиг. Його шкіра почала стікати з кісток. Він кричав, поки від нього не залишився лише скелет.

Асмодей більше не чекав. Він рвонув до Неріс.

Малкаріон прокричав йому:

— НЕ СМІЙ!

Але демон уже не слухав. Темрява вибухала під його ногами. Потвори кидались на нього одна за одною. Він прорубував собі шлях. Жорстоко. Без зупинки.

Одна з істот вчепилась йому в руку. Кігті пройшли крізь плоть.Асмодей навіть не здригнувся. Він відрубав їй голову й пішов далі.

Прямо до Неріс. Вона дивилась на нього. І темрява в її очах тремтіла.

— Саріель… не підходь…

Її голос. Справжній. І цього вистачило.

Демон зупинився просто перед нею.

— Ти ще тут...

Лінаріон усміхнувся її губами.

— Ненадовго.

І в ту ж секунду Неріс різко схопила Асмодея за горло. Її сила вибухнула. Каміння під ними тріснуло. Демона підняло над землею, але він не відводив від неї погляду.

Навіть зараз.

— Борись… — прохрипів він.

Темрява навколо Неріс здригнулась.

І десь угорі - велике око в небі повільно повернулось. На них.