49

Перший крок був помилкою, але вони це зрозуміли вже після. Світ Давніх не прийняв їх, але й не відштовхнув.

Еліон відчув це першим. Його нога торкнулась “чогось” — і одразу зникло відчуття опори. Наче він стояв, але не на поверхні. Він різко вдихнув. Повітря не було.

— Не… - Його голос не прозвучав, бо у цьому світі не було звуку.

Серафіель ступив поруч. Світло навколо нього спалахнуло — і одразу згасло. Наче щось вирішило, що воно тут зайве.

Малкаріон зайшов слідом. Темрява навколо нього не розширилась. Вона, навпаки, зменшилась. 

Асмодей не зупинився. Він пішов далі. І це було найнебезпечніше. Бо тут не було “глибше”. І все ж — він рухався.

Щось помітило їх, але не одразу. Коли це сталося - всі вони відчули тиск з середини. Наче щось дивилось не на них, а крізь них.

Саарх з’явився поруч.

— Не опирайтесь! - його голос не звучав, він просто з'явився у їх свідомості. - Якщо ви почнете захищатись…- він зробив паузу. - Вас просто не стане.

Еліон різко здригнувся.

— Це вже відбувається…

Асмодей тихо:

— Тримайся! - І вперше - в його голосі не було агресії стосовно ангела.

Щось “зрушилось”. І цього вистачило, щоб вони зрозуміли — вони більше не самі.

Серафіель повільно схилив голову.

— Ми прийшли просити...

У відповідь довга нестерпна тиша.

І от, нарешті відповідь була надана, але вона не прозвучала, як всі звикли, во голос, відповідь відбулася.

Реальність різко змінилась і вони всі впали, лише Саарх залишився на ногах.

— Ціна… - Це не було словом. Це було розумінням.

Асмодей стиснув зуби.

— Я заплачу...

І в ту ж секунду — тиск став сильнішим.

Саарх різко:

— Замовкни! Їм не потрібні ваші сили...

Настала тиша. Раптом Еліон різко завмер.

— Ні…

Але це вже не мало значення, бо він відчув. Вибір зроблено. Не ним, а ними.

Серафіель різко:

— Зупиніться! Ви не розумієте, що робите!

Але… ніхто не зупинився.

Еліон повільно підняв голову.  І він побачив... Відсутність вибору...

— Якщо я погоджусь…- Його голос здригнувся. - Ви дасте відповідь?

І відповідь надійшла знаннями як замкнути, як обмежити і як змусити Голос знову зникнути.

Еліон на мить заплющив очі.

— Я згоден!

— НІ! - Серафіель рвонувся вперед.

Але було пізно. Еліон… не зник. Він просто… перестав бути тим, ким був.

Різко тиск зник, наче нічого не було.

Але всі знали, що це не так.

Саарх тихо:

— Вони дали...

Асмодей різко піднявся.

— Що?

Саарх подивився на нього.

— Ключ, але замок... - Пауза. Він перевів погляд у порожнечу. - Це вона!

* * *

Темрява.

Неріс стояла занадто близько. І тепер - вона бачила більше.

— Ти не просто голос…- тихо вимовила вона. - Ти пам’ять.

Форма перед нею здригнулась. Наче ці слова були небажаними.

— Я більше...

— Ні! - Вона зробила ще крок. - Ти значив більше... колись!

Голос змінився.

— Обережніше... - загрозливо вимовив він. 

— Чому?

І в цю секунду — вона відчула. Щось нове. Не його і не своє. Щось інше.

Неріс здригнулась.

— Що це…

Голос мовчав, але цього вистачило.

Вона прошепотіла:

— Я… ще тут… Справжня...