48

Небеса.

Еліон стояв поруч із Серафіелем.

— Лист готовий?

— Так.

— І?

— Лист вже надісланий і напевно отриманий. За відповіддю діло не стане.

Еліон хмикнув.

— Так швидко?

Серафіель подивився вдалину.

— Він теж зацікавлений! Зустріч буде...

— Де?

— Там, де межі більше не існує...

* * *

Темрява. Тиша. І щось нове.

Неріс більше не шукала. Вона стояла і чекала.

— Ти мовчиш? 

Голос відповів не одразу.

— Що ти від мене хочеш?

— Чому саме я?

— Я вже відповідав тобі на це питання... Можу додати, що ти не такий сосуд, як були до тебе... - Голос зробив паузу, потім продовжив, - ти почала обирати...

Неріс повільно вдихнула.

— Якщо я обираю… Значить, я не повністю твоя!

Голос не відповів одразу.

— Поки що... - це було сказано зі злістю.

Неріс ледь усміхнулась.

— Тоді покажися. Я хочу бачити, з ким говорю!

Настала довга тиша, а потім - простір перед нею здригнувся. Щось почало формуватись... І в майбутньому це стало його помилкою.

* * *

Межа більше не існувала, але острів — залишився. Порожній простір між Небесами і Пеклом тепер був нестабільним. Світло тут не трималося. Темрява — теж. Все… ковзало. І саме тут вони зустрілися.

Першими з’явилися Небеса. Еліон зробив крок уперед. Його погляд одразу впав на протилежний бік.

З'явилась темрява. Вона клубилася все сильніше. З неї вийшов Малкаріон та інші.

Тиша між сторонами була неправильною. Занадто довгою. Занадто важкою.Ніхто не поспішав починати.

Нарешті, Серафіель заговорив першим.

— Це не союз...

Малкаріон ледь усміхнувся.

— І не перемир’я.

— Тоді як це назвати?

Асмодей стояв трохи позаду. Його погляд на секунду ковзнув по Еліону. Ангел, у свою чергу, не спускав очей із демона. 

Малкаріон відповів:

— Необхідність...

Серафіель кивнув.

— Приймається!

Асмодей не витримав:

— Може досить казати ласкавості один одному?! Потрібно діяти!

Саарх подивився на нього.

— Потрібно зробити те, що ви ніколи не вміли робити... - він зробив паузу. - Просити...

Малкаріон хмикнув.

— Я не прошу!

— Тоді Пекло зникне назавжи! - це було сказано як факт, без емоцій. - Як і Небеса.

Асмодей зробив крок вперед.

— Де їх шукати?

Саарх перевів на нього погляд, але промовчав.

— Відповідай!

— Вони не будуть раді гостям... - нарешті відповів він, - але добре.

Саарх підняв руку. І простір відреагував. З'явився портал.

— Вони не приймають гостей... Але приймають тих, хто готовий втратити більше, ніж має.

Еліон нахмурився.

— Що це означає?

Саарх подивився прямо на нього.

— Це означає…що хтось із вас не повернеться.

Настала тиша. І цього разу — ніхто не заперечував.

Малкаріон, нарешті, зробив крок вперед.

— Відкривай!

Серафіель не зупинив його. І це було відповіддю.

Саарх опустив руку. І простір… розійшовся, але дуже повільно, наче не хотів їх впускати. За ним — не було нічого. Ні темряви, ні світла...

Еліон відступив на півкроку.

— Це…

Асмодей тихо:

— Я вже бачив щось подібне.

Але в його голосі не було впевненості.

Саарх сказав:

— Не дивіться довго.

— Чому?

Пауза.

— Бо воно почне дивитись у відповідь.

* * *

Десь глибше.

Неріс стояла і дивилась. Перед нею щось формувалось. Повільно. Контур. Тінь. Форма без обличчя.

— Це ти?

— Частково...

Неріс зробила крок ближче.

— Ти не виглядаєш як щось всемогутнє, - вона ледь усміхнулась.

Але в наступну секунду — форма різко змінилась. Наче підлаштувалась.

— А так?

І тепер… вона впізнала.

Неріс завмерла.

— Це… - Вона не договорила.

Він не має форми. Він бере ту, яка потрібна. І зараз — він дивився на неї її очима.

— Ти починаєш розуміти...