44

Межа не була місцем. Вона була станом і Неріс стояла в ньому. Стояла перед тим, що не мало форми.

Світ навколо неї більше не існував як раніше. Він не тримався. Не дихав. Не відповідав. Він… підкорився чомусь іншому або комусь.

— Ти дійшла, — прозвучав Голос.

Неріс не відступила.

— Я шукала.

Пауза.

— І знайшла.

Тиша навколо стала щільнішою.

— Ти не шукала мене, але все одно прийшла.

І в цей момент - щось торкнулось її. Не зовні. Зсередини. Неріс різко вдихнула. Її тіло напружилось. І в голові… з’явилось щось нове. Не думка. Не спогад. Знання.

— Ні… - Вона стиснула пальці. — Це не моє.

Але воно вже було і воно… розгорталось.

Саарх зробив різко крок вперед.

— Досить!

Його голос став жорсткішим. Простір здригнувся, але не підкорився.

— Вона не твоя, — прозвучала холодна відповідь.

— Вже ні...

І це… змусило його зупинитись.

Неріс підняла голову. Її очі змінювались. Глибина в них рухалась, наче щось інше дивилось крізь неї.

— Я… - Пауза. - Я це бачу…

Азаріель різко кинувся вперед.

— Вийди з неї!

Він схопив її за руку. 

— Неріс, слухай мене!

Її погляд повільно сфокусувався на ньому. На секунду...

— Пізно…

І в цю секунду - простір тріснув вдруге. Наче хтось увірвався без дозволу.

Саарх різко повернув голову.

І вперше… в його очах не було контролю.

— Це неможливо…

З розриву вийшов Саріель. Він увійшов так, ніби це місце не мало права його зупиняти. І цього разу…

воно не зупинило. Він подивився прямо вперед. На “це”.

— Ось ти де!

Тиша.

Голос не відповів одразу. Наче… розглядав його.

— Ти не повинен був знайти це місце!

Саріель зробив крок.

— Я багато чого не повинен був зробити!

І ще один. Темрява навколо нього не розтікалась. Вона стискалась. Формувалась.

— Відпусти її!

Це не було прохання. Це був наказ. 

Голос відповів спокійно.

— Вона сама прийшла...

— Як прийшла, так і піде!

Неріс здригнулась. Наче ці слова зачепили її глибше, ніж усе інше.

— Я…

Її голос зірвався.

— Я можу…

Азаріель різко:

— Так! Ти можеш!

Він сказав правду без прихованого сенсу.

Саарх подивився на нього. І зрозумів. Запізно.

— Ти…

Але Азаріель вже рухався. Не до Голосу. Не до простору. До Неріс. Його рука різко стиснула її зап’ястя.

І щось спалахнуло. Не світло. Щось інше. Старе. Небезпечне. І зовсім не “ангельське”.

Неріс різко вдихнула.

— Це…

Пауза.

— Що ти робиш?

Азаріель не відвів погляду.

— Повертаю тебе!

Але в його голосі було щось ще. Чогось він не доказував.

Саріель це відчув і різко перевів погляд на нього.

— Ти не просто допомагаєш....

Азаріель мовчав. Його мовчання само відповіло за нього.

Голос знову заговорив.

— Хм... Не все видається так, як хочеться бачити.

І в цю мить щось сталося. Неріс різко зігнулась. Її тіло напружилось. Очі широко відкрились.

Щось почало в ній змінюватися. Наче її думки почали переписувати просто зараз.

— СТОП!!! Я НЕ ХОЧУ! - всі почули справжній супротив.

Саріель рвонув вперед. Його темрява вибухнула. Він не контролював свою силу.

— Я сказав — відпусти її!

І в цей момент - він торкнувся її.

І зв’язок, який він сам і зламав, на деякий час повернувся, але цього вистачило.

Неріс різко вдихнула і подивилась на нього. Справжня Неріс, якою була колись.

— Не… йди, - прошепотіла її губи.

Цього вистачило, це було її бажання. На секунду все завмерло. І цієї секунди вистачило, щоб усе пішло не за планом.

Навіть не за планом Голосу.

Тиша впала. Глибока. Небезпечна.

Голос замовк. На коротку мить.

І цього вистачило, щоб зрозуміти: щось пішло не так. Не так, як він розраховував.

Його контроль почав спадати.