43

Розрив не закінчився в той момент, коли Саріель відпустив. Він тільки починався.

Пекло це відчуло першим. Щось у самому балансі змістилося. Ледь. Майже непомітно, але достатньо, щоб старі правила більше не працювали так, як раніше.

Саріель стояв нерухомо лише кілька секунд. Цього вистачило. Потім він рушив. Без слів. Без пояснень.

Малкаріон не зупиняв. Лише дивився. І вперше… не був впевнений, що контролює ситуацію.

Саріель пішов не вглиб Пекла. Він ішов туди, куди зазвичай не ходять навіть демони. Туди, де закінчувалась структура і починалось щось старіше... Темрява там була іншою. Вона не слухалась, не реагувала. Вона просто… була.

Саріель зупинився на межі.

І вперше за довгий час — усміхнувся.

— Добре…, - вимовив він зловіще, — тепер поговоримо без посередників!

І зробив крок.

* * *

Світ Саарха більше не був стабільним. Після розриву щось зрушилося. Неріс це відчула одразу. Вона більше не відчувала меж. І це дало їй щось нове. Вибір.

Вона повільно опустила руку. Темрява більше не намагалася її поглинути. Вона… чекала, наче дозволяла вирішити.

— Значить так, — тихо сказала Неріс. Її голос став рівним. Небезпечно рівним.

Азаріель напружився.

— Що ти задумала?

Вона не подивилась на нього.

— Він відрізав себе... Але не мене.

Саарх уважно спостерігав.

— І що ти зробиш з цим?

Неріс повільно підняла голову. Її очі більше не метались. Вони фокусувались.

— Я піду далі.

Азаріель різко викрикнув: 

— Ти вже зайшла занадто далеко!

— Ні.  Я тільки почала...

І цього разу вона не чекала. Вона зробила крок. І ще. І ще. Темрява перед нею почала змінюватись. Не підлаштовуватись. Розкриватись. Наче вона відкривала не простір… а рівні.

Саарх зробив крок за нею. Вперше — не як спостерігач.

— Зупинись!

І це прозвучало не як порада, а як попередження, але Неріс не зупинилась.

— Ти хотів побачити, що буде? Тоді дивись!

І вона зробила ще один крок.

* * *

Небеса здригнулися вдруге. Цього разу сильніше.

Еларіон різко обернувся.

— Це вже не він.

Серафіель мовчав. І мовчання було гірше за будь-яку відповідь.

— Скажи щось!

Тиша.

— Вона рухається...

— Куди?

Сарафіель зробив знову довгу паузу.

— Туди, куди навіть Давні не заходять.

Еларіон завмер.

— Це неможливо!

— Тепер можливо!

* * *

Темрява.

Голос.

І цього разу… він не просто спостерігав. Він… реагував, але не словами. Світ Саарха здригнувся.

Неріс зробила ще один крок і простір перед нею зник. Просто… перестав існувати.

Вона завмерла і здивовано на них подивилася.

Азаріель нахмурив брови:

— Це вже не нормально...

Саарх не відводив погляду.

— Ні... - він зробив паузу.  — Це він.

І в цей момент - щось з’явилось. Місце, де не було нічого. Але це “нічого”… дивилось. Відчувалась чиясь присутність.

Неріс затамувала подих.

— Це…

Вона не закінчила, бо не знала як.

Саарх тихо:

— Ти дійшла.

Азаріель зробив крок вперед.

— До чого?

Але відповідь прийшла не від них.

— До межі...

Голос. Прямо перед нею.

Неріс не відступила.

— Ти і є межа?

— Ні. Я те, що залишається після неї.

Азаріель стиснув кулаки.

— Я не думаю, що це добре.

Саарх не відвів погляду.

— Ти правий...

Неріс дивилась прямо в це “ніщо”. 

— Тоді давай без правил.

І це було помилкою.

Десь глибше. Там, де не було світів. Саріель зробив крок і зупинився, бо відчув.

Він підняв голову.

— Знайшов... Нарешті!