39

Перехід не мав межі. Він не почався і не закінчився. Просто в один момент… усе стало іншим.

Неріс відчула зміну. Тиск зник, але потім повернувся. 

Тут не було звуків у звичному сенсі, але було відчуття, що щось постійно… присутнє. Наче сам простір дивиться.

Саарх зупинився.

— Тут.

Неріс оглянулась. Це місце не мало форми. Все підкорялось чомусь невидимому.

— Це твій світ? — спокійно запитала вона.

— Один із... - Пауза. — Тут немає нічого зайвого.

— І нічого живого, — додала вона.

Саарх ледь повернув голову.

— Ти помиляєшся. Тут є ти!

Це прозвучало інакше. Наче відповідь вже містила щось більше.

Азаріель зробив крок ближче. Його погляд був напруженим. Він не розслаблявся ні на секунду.

— І що ти збираєшся з нею робити?

Саарх не відповів одразу.

— Дивитись. - Він трішки промовчав, в потім додав. - І чекати...

— Чекати чого?

— Моменту.

Неріс подивилась на нього.

— Я не експеримент.

— Зараз ні, але...

Азаріель перебив:

— Це звучить як “поки”.

— Так і є.

Неріс не відвела погляду.

— Тоді поясни правила.

Саарх зробив крок ближче. Простір навколо ледь змінився.

— Тут немає правил. Є лише наслідки.

Це вона зрозуміла. Без пояснень.

Щось всередині неї відгукнулося. Порожнеча. Вона стала щільнішою.

— Вона росте, — сказала вона.

Саарх кивнув.

— Так.

Азаріель різко повернувся до неї.

— Що саме?

Вона повільно вдихнула.

— Тиск, порожнеча... Наче щось… шукає місце.

Саарх спостерігав.

— Воно не шукає. Воно вже знайшло.

Неріс стиснула пальці. Цього разу сильніше.

— Це не я, в сенсі як була раніше?

— Ні.

— Тоді хто я така тепер?

Пауза.

Саарх відповів:

— Варіант, один із...

Це слово зависло. Неприємно.

— Чий варіант?

— Твій.

Неріс насупилась.

— Я не обирала цього...

— Ти обрала умову.

Пауза.

— Все інше — наслідок.

Азаріель втрутився:

— Вона не дозволить цьому її знищити!

Саарх перевів погляд на нього.

— Ти досі думаєш у цих категоріях.

— А ти ні?

— Ні.

Тиша.

— Знищення — це теж форма зміни.

Азаріель стиснув щелепу.

— Я не дозволю! 

— Ти нічого не зможеш вдіяти, — спокійно перебив Саарх. - Це її вибір, особистий!

І це було правдою.

Неріс підняла руку.

— Досить!

Вони замовкли.

Вона закрила очі, щоб відчути. Порожнеча всередині не була пустою.

Вона була… глибокою. І в ній щось рухалося. Повільно. Обережно. Наче боялось… але не її.

— Воно змінює мене, — сказала вона.

— Ні.

Саарх підійшов ближче.

— Воно розкриває... Ти зараз як сосуд... В тебе можна залити все, окрім емоцій...

Вона відкрила очі.

— Я зможу впоратися?

— Якщо ти цього хочеш.

Тиша.

— Але, якщо ти захочеш повернути свої емоції, то...

Азаріель перебив:

— І який фінал?

Саарх подивився на Неріс.

— Це залежить чи витримає вона.

— Що саме?

— Відсутність себе старої і прийняття себе нової...

— Я впораюся.

— Усі так думають, - посміхнувся Саарх. - Треба бути обережним у своїх бажаннях і що ставиш на Аукціон.

Вона зробила крок вперед. Ближче до нього.

— Ти теж був на Аукціоні Душ? Ти теж щось колись поставив?

Саарх не відповів одразу.

— Я не пам’ятаю... - він відвернувся.

Азаріель нахмурився.

— Це не відповідь. Розкажи!

— Це єдина чесна...

Неріс дивилась на нього.

— Тоді я дізнаюсь... 

Пауза.

— За нас обох.

Її слова змусили Саарха напружитися і суворо поглянути на неї.

— Подивимось!

Раптово простір змінився. Знову. Цього разу — різко. Наче щось втрутилось.

Азаріель одразу напружився.

— Ти це відчуваєш?

Неріс кивнула.

— Так.

Тиск став іншим. Знайомим.

І водночас… чужим.

Саарх звузив погляд.

— Це не звідси.

Пауза.

— Хтось шукає.

Азаріель тихо:

— Саріель…

Неріс ледь здригнулась, але цього вистачило. Саарх це побачив.

— Ось воно.

— Що?

— Якір.

Тиша.

Неріс різко видихнула.

— Це не слабкість.

— Ні.

Пауза.

— Це зв’язок.

— І?

Саарх нахилив голову.

— І він відкриває шлях.

Азаріель зробив крок вперед.

— Ти не використаєш це.

— Я вже використовую.

Тиша.

Неріс заплющила очі. Вона не могла контролювати це.

Образ.

Його голос.

Саріель.

Це було не спогадом. Це було… контактом.

Вона різко відкрила очі.

— Він шукає мене...

Саарх усміхнувся.

— Очевидно.

— І не відступиться...

— Так.

Пауза.

— І знайде.

Азаріель різко:

— Тоді ми йдемо.

— Ні, — спокійно сказала Неріс.

Він подивився на неї.

— Що?

— Я не повертаюсь.

Вона подивилась у порожнечу перед собою.

— Якщо він прийде…

Пауза.

— Це буде вже інша я.

Саарх уважно спостерігав.

— Саме це я і хочу побачити.

Азаріель тихо:

— А якщо вона перетвориться на щось жахливе?

Пауза.

Саарх відповів:

— Тоді це теж буде відповіддю.

Настала тиша, але цього разу… вона не була порожньою. Вона була наповненою очікуванням.

Неріс зробила ще один крок вперед. У глибину цього місця.

— Тоді не заважайте.

Пауза і тихіше:

— Ні мені. Ні цьому.

Азаріель залишився поруч. Він був не згоден, але не міг її тут покинути.

Саарх лише дивився. У нього з'явилося передчуття. Десь далеко за межами його світу…