38

Крок Неріс не мав напрямку ні до Саріеля, ні від нього. Крок просто був. І цього вистачило, щоб усе остаточно розійшлося.

Повітря змінилося. Напруга стала гострішою. Те, що тримало їх разом, розірвалося.

Саріель довго дивився на неї. Наче намагався втримати хоча б поглядом те, що вже вислизало.

— Неріс… - його голос тихий. — Ти не розумієш, у що вплуталась.

Вона не відповіла одразу. Її увага була розділена. Частина — тут. Частина — десь глибше.

— Я вперше не вплуталась, — сказала вона. — Я нарешті вибрала.

Пауза.

Саріель повільно підійшов ближче.

— Ти не могла ЦЕ вибрати!

— Могла...

— Ні! Це не ти вибрала! - Його голос зламався на цьому слові. — Це не ти!

Вона прямо подивилась на нього. І цього разу в її очах не було ні сумніву, ні пошуку.

— А якщо це саме я?

Тиша.

Саріель не відповів. Його темрява піднялася, але не як спалах, в як щось, що більше не стримувалося.

— Тоді я виправлю це! - Він зробив ще один крок. Різкий. Його рука знову потягнулась до неї, але цього разу… Неріс не чекала. Вона відштовхнула його.

Саріель подивився на неї. В потім в ньому все взірвалося. Останній контроль рухнув. Остання межа.

Темрява вибухнула. Груба. Жива. Голодна. Вона не підкорялась.

Еліон став у нього на шляху.

— Саріелю! 

— Відійди!

Це вже був не він. Це був справжній демон, що говорило його голосом.

Азаріель став перед Неріс.

— Зупинись!

Саріель відкинув його силою. Швидко. Небезпечно. Його намір був простим - забрати! Нікого не питати.

Не чекати. Забрати її. Але в цей момент… темрява змінилася. Не та, що була його. Інша. Глибша. Абсолютна.

Рука лягла йому на плече.

— Досить! - Голос не підвищувався, але в ньому не було нічого, що можна було б проігнорувати. Саріель завмер. Його темрява здригнулась і... підкорилась. Наче її змусили згадати, кому вона належить.

— Відпусти, — тихо сказав він. — Ти вже зайшов занадто далеко!

Саріель повільно повернув голову.

— Дядьку!

З темряви вийшов Малкаріон. Спокійний. Зібраний. Непорушний. Його погляд ковзнув по Саріелю.

— Це не боротьба! - Пауза. — Це втрата контролю!

— Це не твоя справа, — глухо відповів Саріель.

— Вже моя...

Коротко.

Чітко.

Без емоцій.

Саріель рвонувся вперед, але цього разу — марно. Його зупинили. Не силою. Владою.

— Ти її повернеш, — сказав Малкаріон. - Але не сьогодні.

Саріель напружився. Його погляд різко метнувся до Неріс.

— Я не піду!

— Підеш!

І це було остаточно. Малкаріон нахилився ближче. Його голос став тихішим.

— Відступи сьогодні. - Пауза. — Бийся завтра!

Темрява навколо них стиснулась. Саріель рвонувся ще раз.

— НЕРІС!!!

Цей крик був живим.

І вона… не пішла за ним. Стояла і дивилась.

Поки його забирали. Поки він зникав.

Поки простір закривався. Повільно. Неминуче. І тільки в останню секунду…

в її погляді щось здригнулося, але цього вже ніхто не побачив.

Тиша повернулась. Важка. Глуха.

Еліон зробив крок назад. Його світло стало слабшим.

— Я більше не частина цього.

Ніхто не відповів. Він подивився на Неріс.

Довго.

— Якщо ти ще там…— Знайди шлях назад!

Вона мовчала і цього вистачило. Світло огорнуло його. І він зник.

* * * 

Небеса зустріли його холодом.

Серафіель вже чекав.

— Ти затримався.

— Були складнощі, — відповів Еліон.

Серафіель повернувся.

— Давній? Мені сказали Саарх прокинувся... І носій контракту...

— Вона змінилася, — сказав Еліон.

— Так. - Пауза. — Тепер ще все більше ускладнилося... 

Серафіель почав міряти кроками залу.

— І це гірше. - Він різко зупинився.  — Голос був там? — раптом запитав він.

Еліон завмер.

— Так...

— І ти досі не розумієш, хто це

Це не було питанням, але від цього стало холодніше.

* * *

Там, де все почалося… нічого не закінчилось.

Саарх дивився на Неріс. Довго. Без поспіху.

— Тепер ти вільна.

Неріс зробила крок до нього.

— Розкажи як мені тепер бути... - це було сказано без емоцій.

Саарх ледь нахилив голову.

— Ти не боїшся?

— Ні. Ти покажеш і розкажеш мені?

Тиша. Відповідь не була озвучена.

Простір перед ними змінився. Зсунувся. Наче один шар реальності відійшов убік. І під ним…

була інша.

Саарх зробив крок.

— Ходімо...

Неріс не вагалась. Пішла за ним. І в цей момент… Азаріель рушив слідом.

Тихо. Без зайвих слів.

Вона зупинилась на секунду.

— Ти не повинен...

— Я знаю, але я хочу.

Це була правда. Не вся, але, для початку, достатня. Його погляд затримався на Саархові. Ледь помітно.

Наче він шукав щось інше.

Неріс кивнула і вони пішли. Разом. У те, що не мало назви.

* * * 

А далеко позаду… щось залишилось.

Голос. Той самий. Невидимий. Непомітний, але присутній.

Він мовчав. Але тепер… здавалося, що він дивиться. І чекає. Того моменту, коли його нарешті назвуть.