37

Повітря було густим. Наче після бурі, яка нічого не зруйнувала — але щось забрала.

Саарх більше не рухався. Його присутність залишалась. Цього було достатньо.

Неріс стояла нерухомо. Її пальці ледь здригнулись. Один раз. І цього ніхто не пропустив.

Саріель. Він зробив крок ближче. Обережно. Наче підходив до чогось, що може зникнути… або зламатися ще більше.

— Неріс…

Вона не відповіла одразу. Її погляд був спрямований кудись повз нього. Наче вона слухала ще когось.

— Ти це відчуваєш? — раптом запитала вона.

Його серце стиснулося.

— Що саме?

Пауза.

Її голос став тихішим.

— Шум.

Еліон нахмурився.

— Тут немає шуму...

— Є, — перебила вона.

І цього разу… в її голосі з’явилось щось нове. Не емоція. Тиск.

— Він під шкірою.

Саріель різко підійшов ближче.

— Це контракт?

— Ні.

Вона повернулася до нього. І тепер її очі… змінилися. Стали темнішими.

— Контракт мовчить... - Пауза. — Це щось інше.

Саарх відповів.

— Це ти.

Тиша. Неріс повільно перевела погляд на нього.

— Поясни...

— Ти віддала страх. Але не місце, де він жив.

Слова впали важко, як каміння у воду.

Саріель стиснув щелепу.

— Не зрозумів?

— Вона має знати, — спокійно перебив Саарх. І цього разу… в його голосі не було загрози.

Лише… факт.

— Порожнеча не залишається порожньою.

Він зробив крок до неї. Потім ще один.

— Порожнеча - вона заповнюється.

Неріс стояла, не рухаючись.

— Чим?

І відповідь прозвучала майже ніжно.

— Тим, що знайде її першим.

Тиша вибухнула всередині Саріеля. Темрява піднялася різко.

— Відійди від неї! Не наближайся!

Саарх взагалі не відреагував. Його увага була тільки на Неріс.

— Ти вже це відчуваєш...

— Так, — тихо сказала вона. - Порожнеча... росте.

Саріель завмер.

— Що ти маєш на увазі?

Вона не одразу відповіла. Її пальці стиснулись.

— Щось, що я не можу контролювати.

Еліон прошепотів:

— Це не повинно відбуватись…

Азаріель тихо:

— Вона стає…

Саріель різко повернувся до нього.

— Закрий рота!

І знову — до неї.

— Дивись на мене! - Він підійшов ближче. - Ти тут! - потім тихіше, майже їй на вухо. — Чуєш? Тут! Зі мною!

Неріс підняла погляд. І на секунду… на одну коротку, крихітну секунду — вона впізнала його. Це було видно. І це було боляче.

— Саріель…

Його темрява завмерла.

— Я поруч! Завжди! 

Її дихання збилось.

— Це… заважає…

Він нахилився до неї.

— Що?

Пауза.

Її голос — майже пошепки.

— Ти... Заважаєш...

Тиша. Вона не відштовхнула його, але і не потягнулась. Просто стояла.

Саарх спостерігав. і в його погляді з’явилось щось нове. Не інтерес. Оцінка.

— Це зв’язок, — сказав він.

— Це не твоя справа, — різко кинув Саріель.

— Це вже моя справа...бо саме ти заважаєш процесу.

Саріель повільно випрямився.

— Спробуй закінчити цю думку!

І це вже була обіцянка. Темна. Небезпечна.

Саарх зробив крок.

— Якщо ти залишиться… - він подивився на Неріс. — Вона буде розриватися. — Якщо ти зникнеш... - І тепер він дивився прямо на Саріеля. — Вона стане цілісною.

Саріель істерично розсміявся.

— Тобто ти пропонуєш мені відійти?

— Я не пропоную, я констатую. Ти — біль!

Неріс ледь здригнулась, але цього вистачило. Саріель побачив. І це… вбило щось всередині нього. Він довго подивився на неї.

— Це правда?

Настала нестерпна довга тиша.

І її відповідь була найгіршою з можливих.

— Я… не знаю. - Пауза, в потім трішки тихіше, -  але коли ти поруч… - Вона заплющила очі. - Стає складніше дихати.

Саріель не відступав. Він зробив до неї крок. Його голос став тихим. Небезпечним.

— Тоді задихайся! Але я нікуди не піду.

І це вже була констатація факту. Одержимість, але не погроза.

Саарх ледь усміхнувся.

— Ось воно... Те, що її доб’є.

Неріс відкрила очі.

І тепер у них було все. Порожнеча. Біль, але щось нове. Темне і живе.

— Тоді нехай...

І вона зробила крок, але не від нього і не до нього...