36

Тиша не повернулася. Вона просто стала… порожньою.

Неріс стояла рівно. Жодного зайвого руху. Жодної затримки в диханні. Наче тіло ще тут, в душа... вже ні.

Саріель дивився на неї, не кліпаючи.

— Скажи щось… - промовив він тихо із тремтінням в голосі.

Вона підняла на нього погляд. Спокійний. Без глибини та емоцій.

— Що саме?

Його пальці стиснулися в кулак.

— Будь-що… нормальне.

Ледь помітна пауза.

— Я почуваюся добре.

Еліон тихо видихнув:

— Ні… вона не “добре”…

Азаріель, не відводячи погляду, прошепотів:

— Вона… чиста.

Саріель різко повернувся до нього.

— Це не чистота... Це відсутність!

Неріс зробила крок вперед.

— Ми ще тут? Чи це вже кінець?

— Для тебе? — глухо сказав Саріель. — Я не впевнений.

Вона не образилась. Не відреагувала. Просто прийняла як факт.

— Тоді рухаємось далі...

Голос озвався знову, але тепер… тихіше. Обережніше.

— Контракт завершено…

І раптом… затих. Наче… щось перебило його.

Повітря змінилось. Стиснулося. Темрява не рухалась. Світло — теж. Все завмерло між.

І тоді… Зсередини повільно просочилось світло, але воно не гріло. Воно дивилось.

Саріель напружився.

— Ні… - Його голос був тихим, але настороженим. — Це все не повинно бути так!

Еліон відступив на крок і став поруч із демоном.

— Ми на нього не очікували...

Азаріель прошепотів:

— Він сам прийшов... Його не кличуть...

Світло у тріщині почало формуватись у контури. Постать. Крила — але не ангельські. Надто рівні. Надто правильні.

І тоді… Голос, той самий Голос, що диктував умови… вперше прозвучав тихо:

— Наглядач…

Пауза. Ім’я він вимовив не одразу. Наче… не хотів.

— Саарх...

Повітря здригнулося. Не від сили. Від самого звучання.

Еліон різко вдихнув.

— Давній…

Азаріель ледь чутно:

— Це неможливо… Він не міг пробудитися! 

Саріель не відводив погляду, але його темрява… напружилась, але не як загроза, швидше як інстинкт.

— Ти не мав права приходити, — сказав Голос.

І вперше в ньому була не влада, в межа.

Саарх не відповів одразу. Його погляд ковзнув по кожному. Затримався на Неріс.

— Носій без страху… — тихо. — Знову...

Неріс зробила крок вперед. Без вагань.

— Ти знаєш, чим це закінчується?

— Я знаю, чим це стає, — відповіла він.

Пауза.

Вона зацікавила його.

Саріель різко став між ними.

— Відійди від неї!

Саарх навіть не подивився на нього.

— Ти говориш, ніби вона ще належить тобі...

Це вдарило. Глибоко.

Неріс не заперечила. І це — вдарило ще сильніше.

Саріель тихо:

— Вона не належить нікому.

— Саме тому я тут, — відповів Саарх.