32

Щось сталося...  Не одразу, але наче щось невидиме пройшлося по самому повітрю. Світло і темрява ще трималися… але вже не разом.

Контракт відповів першим. Він не спалахнув. Він… розкрився.

Неріс різко вдихнула. Символ у повітрі розширився, лінії потягнулися в різні боки, ніби шукали щось… або когось.

— Неріс! — різко крикнув Еліон.

Але вона вже відчувала, сильніше, ніж будь-коли: ні Небо, ні Пекло і навіть не Давніх. Щось глибше.

Серафіель це теж відчув. Його погляд змінився.

— Ти відкриваєш більше, ніж думаєш…

Його голос був гучним.

Саріель миттєво став перед Неріс.

— Відійди від неї!

Світло архангела різко згустилося.

— Вона більше не під контролем!

— Вона ніколи не була під вашим контролем!

Темрява Саріеля спалахнула і цього разу він не стримувався. Він рвонув вперед. Удар був жорстким. Швидким. Небезпечним.

Серафіель навіть не відступив. Світло навколо нього просто… змінилося і темрява, яка мала вдарити, розчинилася ще до контакту.

Саріель завмер на секунду.

— Що за…

Еліон усміхнувся:

— Він - архангел! Трішки по-іншому...

Азаріель тихо засміявся.

— Оце вже рівень…

Малкаріон не рухався, але його тінь стала густішою.

— Саріелю! — сказав він. — Ми наче все вирішили! Заспокойся! 

Неріс стояла, не звертаючи ні на кого уваги. Вона відчувала, як контракт більше не реагує тільки на неї.

Він… взаємодіє. З усім.

Серафіель зробив крок і цього було достатньо. Простір перед ним змінився. Камінь став гладким. Повітря — важчим. Навіть звук приглушився.

— Ти не розумієш, що робиш, — сказав він.

Неріс підняла голову.

— А ви розумієте?

Тиша.

Це був удар.

Саріель усміхнувся.

— О, це було красиво…

Але наступної секунди все зламалося. Контракт здригнувся, наче щось ізсередини рвонуло назовні.

Символ у повітрі тріснув і простір… відкрився. Портал... З нього не вирвалося світло і не темрява. Щось інше. Тиша стала глухою.

Серафіель змінився. Його світло стало жорсткішим.

— Це не повинно було статися…

Азаріель тихо сказав:

— Тепер вже пізно... Давні...

З розриву щось рухнулося. Спочатку — лише викривлення. Наче реальність не знала, як це показати.

Потім — силует, майже людський. І одразу ж — тріщина по ньому, наче його не вистачало.

Саріель тихо прошепотів:

— Це ще що за погань? Це не схоже на Давніх!

Еліон напружився.

— Це вони, але це не повноцінний вихід…

— Це прорив, — закінчив Азаріель.

Істота зробила рух.

І разом із ним… частина підлоги просто зникла. Не зруйнувалася. Зникла. Наче її стерли.

Саріель рвонув вперед.

— Все, досить!

Його удар був грубим. Темрява вдарила прямо в істоту. І цього разу…вона відповіла.

Простір перед ним провалився.

Саріель різко відскочив.

— Добре… спробуємо по-іншому!

Серафіель підняв руку.

— Не наближайся!

— Ти зараз командуєш тут? — хмикнув Саріель.

— Я зараз стримую те, що ти не зможеш навіть поранити.

Тиша. Це зачепило.

Саріель повільно усміхнувся. Небезпечно.

— Перевіримо?

— Саріелю! — різко сказав Макларіон. - Не втручайся! 

Але було пізно. Темрява знову піднялася. І цього разу сильніше.

Неріс відчула, як контракт різко відповів.

— Стійте!

Усі завмерли. Її голос… змінився. Не гучністю. Владою.

Істота теж зупинилася. Повернулася до неї. І вперше… її форма стабілізувалася. Жінка. Висока. Нереально гарна. Очі дивилися прямо на Неріс.

— Ти…

Голос не прозвучав. Він відчувся.

— Відкрила…

Неріс зробила крок вперед.

— Ти не тут повністю.

— Між…

Контракт спалахнув.

Саріель схопив її за руку.

— Ні!

Його голос був тихим, але жорстким.

— Цього разу ти не підеш туди сама!

Вона подивилася на нього.

— Я і не збиралася!

Істота зробила ще рух. І простір навколо почав руйнуватися.

Еліон різко створив світлову структуру.

— Ми не втримаємо це!

Малкаріон зробив крок. 

— Серафіелю, тримаймо її! Неріс! Закривай!

Неріс заплющила очі. Контракт розгорнувся. Але цього разу… він не відкривав. Він збирав. Лінії почали сходитися.

Істота здригнулася.

— Ти… можеш…

— Так, — прошепотіла Неріс.

— Повертайся!

Тиша.

Істота дивилася на неї ще секунду і… почала розчинятися. Повільно. Спокійно. Наче її відпускають.

Саріель стояв поруч. Готовий. Серафіель і Малкаріон тримали Давню.

Тріщина закрилася.

Світ повернувся.

Неріс похитнулася.

Саріель одразу підхопив її.

— Ти колись мене вб’єш… - Його голос був грубим, але руки — обережні.

Вона ледь усміхнулася.

— Не сьогодні…

Серафіель дивився на неї.

Довго і цього разу в його погляді не було лише контролю. Було… щось інше.

— Ти не повинна була впоратися!

Тиша.

Неріс підняла погляд.

— Але впоралася!

Азаріель засміявся.

— І ось тепер усе стає по-справжньому цікаво!

Малкаріон сказав:

— Вони вже знають про тебе! Щось скоро повинно відбудится!

— Що?

Саріель тихо додав:

— Вони не відпустят...

Еліон подивився на Неріс.

— Ти відкрила двері...

Пауза.

— Але потрібно навчитися їх закривати... Зараз ти впоралася, але...

Серафіель перебив:

— Питання лише в тому…

Його голос став тихішим.

— Чи зможеш ти вирішити, що залишити відкритим!