17

Неріс не спала до світанку. Місто знову шуміло. Машини рухалися. Люди поспішали у своїх справах. Здавалося, нічого не сталося, але вона відчувала зміну.

Еліон стояв біля вікна. Його крила були складені, але напруга не зникла з його постави.

Саріель мовчки спостерігав за нею.

— Ти інша, — сказав він нарешті.

— Ні, — відповіла вона тихо. — Я просто побачила, наскільки це все близько.

Еліон обернувся.

— Вони перевіряли межу. Наступного разу це буде щось інше...

— Що? — запитала вона.

— Вони спробують інший шлях... Може знайдуть,когось слабшого...

Слова зависли в повітрі. І саме в цей момент задзвонив телефон.

Неріс подивилася на екран. Номер був знайомий.

Її серце стислося.

— Візьми, — тихо сказав Саріель.

Вона відповіла.

— Алло?

У слухавці була тиша. Потім — шепіт.

— Вони тут!

Зв’язок обірвався. Неріс зблідла.

— Хто це? — різко запитав Еліон.

— Не знаю, але ми повинні... - далі ніхто нікого не слухав.

* * *

Квартира на іншому кінці міста виглядала спокійно. Двері були відчинені. Повітря — холодне.

Неріс зайшла першою.

— Ні… — прошепотіла вона.

Кімната була перевернута. Скло розбите. На стіні —  символ. Той самий, що з’являвся над містом. А посеред кімнати — тінь.

Вона майже не мала форми людини, але дихала.

— Ти не змогла врятувати всіх, — пролунав шепіт.

Неріс зробила крок уперед.

— Де вона?

Тінь хитнулася.

— Ми не забрали її.

— Не бреши...

— Ми лише показали, що ти не встигаєш. Не можеш бути в декількох містах одночасно...

І тоді з темряви почувся тихий стогін. Жінка лежала на підлозі. Жива! Але її очі були порожні.

Неріс впала поруч.

— Подивись на мене, — прошепотіла вона.

Жінка повільно перевела погляд.

— Вони були… холодні...

Тінь у кутку кімнати почала розчинятися.

— Це лише початок, носію...

Саріель кинувся вперед, але запізно. Тінь зникла.

Еліон опустився на коліно біля жінки.

— Її душу не вирвали, — сказав він тихо. — Але її торкнулися.

Неріс стиснула кулаки.

— Через мене...

— Через війну, — різко відповів Саріель.

Вона підняла голову.

— Це одне й те саме!

Тиша стала важкою.

— Вони хочуть, щоб ти зламалася, — сказав Еліон.

— Або щоб ти відкрила повний шар без контролю, — додав Саріель.

Неріс піднялася, її руки тремтіли.

— Я не дам їм використовувати людей як повідомлення для мене!

І саме тоді вона відчула це. Стало прохолодно.

Тінь біля її ніг рухнулася самостійно, ледь помітно.

Еліон помітив першим.

— Твоя тінь…

Неріс подивилася вниз. Вона не повторювала її рухів із затримкою. Тінь почала рухатись незалежно.

— Вони залишили маркер, — прошепотів Саріель.

— Ні, — тихо відповіла вона. — Це не маркер.

Тінь підняла голову і наче подивилася на неї. "Ти не прийняла мене повністю, — пролунало в її голові".

Неріс стиснула зуби.

— Ти частина мене.

— Я частина, яку ти боїшся, - прошепотіла тінь.

Еліон підійшов ближче.

— Вона нестабільна.

— Напевно, — відповіла Неріс.

Тінь усміхнулася.

— Вони знову прийдуть. І наступного разу я не буду мовчати.

Саріель напружився.

— Ти не контролюєш її повністю!

— Ні, — чесно сказала вона.

І вперше це прозвучало як визнання слабкості.

Тиша затягнулася.

Еліон дивився на неї уважно.

— Якщо вона відділиться, ми не зможемо зупинити її без шкоди для тебе.

— Тоді не зупиняйте, — прошепотіла Неріс.

Саріель різко обернувся.

— Ти не розумієш, що це означає.

— Розумію, — її голос був тихим, але твердим. — Вони хочуть розділити мене. Я не дозволю.

Вона опустила погляд на свою тінь.

— Ти не їхня.

Тінь завмерла. На мить, але не зникла.

Неріс повільно випросталася.

— Вони почали полювання, — сказала вона тихо. — Але тепер я знаю, що вони бояться.

— Чого? — запитав Еліон.

Вона підняла погляд.

— Що я не розколюся.

І цього разу в її очах з’явилася рішучість.