8

Неріс відчула це раніше, ніж побачила. Тиша стала неприродною. Абсолютна тиша 

Вона зупинилася посеред порожньої вулиці. Ліхтарі горіли, але світло не відбивалося від асфальту. Знак на її долоні пульсував швидше, ніж зазвичай.

— Не обертайся, — тихо прозвучав голос.

Саріель. Він з’явився за її спиною без тріщини.  Просто став реальністю.

— Вони? — прошепотіла вона.

— Гірше.

Повітря розірвалося горизонтально. Не зверху. Не знизу. Прямо перед ними. З розлому вийшли істоти, яких вона ще не бачила. Їхні крила були обрубаними. Світло і темрява перемішані, але викривлені. Очі — порожні.

— Падші архонти, — сказав Саріель тихо. — Їх не визнає ні Небо, ні Пекло.

— Чого вони хочуть?

— Тебе.

Перший удар був блискавичним. Один із падших кинувся вперед, простір під його ногами ламався. Його рука потягнулася до грудей Неріс. Саріель перехопив удар. Чорні крила розкрилися, пір’я різко розсікло повітря. Вони зіштовхнулися так близько, що ударна хвиля вибила вікна найближчої будівлі.

— Тікай! — крикнув він.

— Ні!

Вона не відступила.

Другий падший уже був позаду неї. Вона відчула холод біля шиї. І раптом простір спалахнув.

Еліон з’явився між ними. Його крила розкрилися повністю, сліпучо-білі. Він відкинув істоту ударом світла, але цього разу це було не чисте світло. У ньому була лють.

— Ти не мала бути тут одна, — сказав він різко.

— Я не одна, — відповіла вона.

Падші рухалися синхронно. Вони не намагалися вбити її. Вони намагалися відокремити її від них. Третій розірвав землю під ногами Неріс. Вона впала, але знак на долоні спалахнув автоматично. Простір навколо неї стиснувся. Падший, що намагався торкнутися її, завис у повітрі.

— Вони прийшли не за життям, — сказав Еліон. — Вони хочуть витягти ядро.

— Яке ядро? — прошепотіла вона.

Саріель уже стояв поруч.

— Третій шар.

Один із падших раптом розсік власне крило. З нього вирвалася темна енергія, що обплела Неріс.

Вона закричала від тиску. Її почало тягнути вперед, ніби хтось намагався вирвати щось ізсередини.

— Відпусти її! — голос Саріеля був низьким, небезпечним.

Він вдарив падшого в груди. Чорне пір’я і викривлене світло змішалися.

Еліон кинувся з іншого боку, але падших було більше. Один із них прорвався до Неріс і схопив її за зап’ястя. Знак на долоні спалахнув повністю.

Третій шар відкрився. Не частково. Повністю.

Світ завмер. Падші застигли. Саріель і Еліон — теж.

Неріс стояла в центрі нерухомості. І вперше вона відчула всю вагу того, ким є. Вона бачила їхні структури. Їхні страхи.

Падші не були хаосом. Вони були відмовою. Від Неба та Пекла. Вони були між... І вони хотіли використати її як розрив.

— Ви не отримаєте мене, — різко сказала вона.

Третій шар закрився так само різко, але хвиля вже пішла. Падших розірвало зсередини їхньою ж енергією.

Світ повернувся. Саріель впав на коліно. Еліон ледве втримав рівновагу. Неріс стояла, важко дихаючи.

— Ти… — почав Еліон.

— Не контролюю, — закінчила вона.

— Ти щойно стерла їх, — сказав Саріель.

Він підвівся, підходячи ближче.

— Вони не повернуться.

— Повернуться, — тихо відповів Еліон. — Тепер усі знають, що вона може.

Неріс опустила погляд на руки.

Знак змінився. Тепер у ньому було і світло і темрява. Баланс хитався.

Саріель торкнувся її плеча.

— Ти віддала забагато.

— Я не хотіла.

— Але відкрила повністю.

Еліон підійшов ближче. Його голос був тихішим, ніж зазвичай.

— Якщо Небо дізнається, що ти здатна стирати сутності такого рівня… вони більше не говоритимуть.

— Вони нападуть, — завершив Саріель.

Тиша опустилася повільно.

Неріс підняла голову.

— Ви допоможете?

Вони дивилися на неї по-різному. Саріель — з темною гордістю. Еліон — із тривогою, яку вже не приховував.

— Наступного разу, — сказав Еліон, — ми можемо не встигнути.

— Тоді навчіть мене, — відповіла вона.

Саріель усміхнувся.

— О, ми навчимо!

І вперше в його голосі було не тільки бажання.