4

Вона не пам’ятала, як опинилася тут...

Кімната була напівтемною. Високі вікна без штор. За ними — ніч без зірок. Повітря сухе, нерухоме.

Неріс стояла посеред простору й одразу зрозуміла — це не її квартира.

— Ти сама відкрила прохід, — прозвучав знайомий голос.

Вона не здригнулася.

Саріель сидів на краю широкого столу з темного дерева. Його сорочка була розстібнута на кілька ґудзиків. Рукави знову закочені. Крила складені, але вона відчувала їхню вагу за його спиною.

— Я не знаю як, — сказала вона.

— Але знаєш чому.

Він підвівся повільно, не відводячи погляду. Його рухи були спокійними, впевненими. Він не поспішав — ніби час тут підкорявся йому.

— Це сон? — запитала Неріс.

— Ні... Простір між шарами... Ти вчишся заходити сюди...

Вона провела пальцями по долоні. Знак світився слабко, але рівно.

— Ти чекав?

— Я завжди чекаю, коли ти вирішиш.

Він зупинився за кілька кроків. Достатньо близько, щоб вона відчула його тепло. Достатньо далеко, щоб між ними залишалася напруга.

— Ти знав, що я контракт, — сказала вона.

— Так.

— І не сказав?

— Ти б не повірила.

Вона дивилася на нього довго. У його погляді не було жалю. Не було виправдання. Лише відвертість.

— Ти хотів мене купити?

— Я хотів отримати доступ.

— До мене?

— До межі між...

Вона зробила крок уперед.

— І зараз?

Він мовчав секунду.

— Зараз я хочу, щоб ти не дала їм закрити тебе.

— Чому?

Він посміхнувся, але без звичної зухвалості.

— Бо ти не річ.

Тиша стала густішою.

Неріс відчула, як щось у ній змінюється щоразу, коли він дивиться так — не як на силу, не як на інструмент, а як на рівну.

— Еліон хоче балансу, — сказала вона.

— Він хоче порядку.

— А ти?

Саріель підійшов ближче.

— Я хочу вибору.

Його рука повільно піднялася, без різких рухів. Він зупинився перед її обличчям, чекаючи дозволу. Цього разу вона не відступила. Його пальці торкнулися її щоки. Тепло пройшло під шкірою. 

Знак на її долоні відгукнувся.

— Ти відчуваєш це? — тихо спитав він.

— Так.

— Це не другий шар. Це ти!

Вона не відвела погляду.

— Якщо я межа між світами, то чому все розхитується?

— Бо ти починаєш сумніватися в правилах.

Його палець повільно ковзнув до ланцюжка на її шиї.

— Ця печатка стримує тебе.

— Тоді зніми її.

Він завмер.

— Я не можу.

— Чому?

— Бо вона реагує лише на твій вибір.

Слова зависли між ними. Неріс повільно підняла руку й накрила його долоню своєю.

Знак спалахнув сильніше.

Саріель різко вдихнув. Його крила трохи розкрилися за спиною. Пір’я зашелестіло в темряві.

— Ти не розумієш, що робиш, — прошепотів він.

— Тоді поясни.

Їхні обличчя були зовсім близько.

— Якщо ти дозволиш мені більше, — сказав він, — я зможу бачити І, можливо, допомогти тобі у разі необхідності.

— А ціна?

— Довіра.

Вона вивчала його погляд. У ньому не було наказу. 

— І якщо я скажу «ні»?

— Я відступлю.

Це прозвучало чесно.

Вона повільно відпустила його руку. Знак на долоні заспокоївся.

— Ти боїшся, — сказала вона.

— Так.

— Чого?

— Що, коли третій шар відкриється, ти перестанеш потребувати будь-кого з нас.

Вона ледь усміхнулася.

— А ти хочеш, щоб я потребувала?

Він не відповів одразу.

— Я хочу бути тим, кого ти обереш.

У темряві щось здригнулося. Простір навколо почав тремтіти. Неріс відчула іншу присутність.

Холод.

Еліон з’явився без звуку.

— Ти порушуєш межу, — сказав він Саріелю.

— Вона сама прийшла.

Еліон подивився на Неріс.

— Це небезпечно.

— Для кого? — спитала вона.

— Для всіх!

Вона зробила крок убік, стаючи між ними.

— Ви постійно говорите про  баланс, про межі, а хтось запитував, чого хочу я?

Тиша.

— Чого ти хочеш? — тихо спитав Саріель.

Вона заплющила очі на мить. І відчула: не владу, не страх - свободу.

— Я хочу вирішувати!

Коли вона відкрила очі, простір навколо них змінився. Стіни кімнати стали прозорими. За ними відкрилася безодня — глибока, нерухома.

Третій шар не відкрився, але він відгукнувся.

Еліон відступив на крок.

— Ти вже впливаєш...

Саріель дивився на неї без посмішки.

— І це тільки початок.

Неріс відчула, як простір починає стискатися.

— Я повертаюся, — сказала вона.

— Ми знайдемо тебе, — відповів Еліон.

— Я знаю, — сказала вона.

І темрява закрилася.

Коли Неріс розплющила очі, вона знову була у своїй кімнаті. Ніч була тихою, але вона вже знала — тепер вона не просто контракт. Вона його автор.