3

Дощ ішов рівно, без поривів. Неріс стояла посеред вулиці й не рухалася. Знак на долоні пульсував, нагадуючи про те, що сталося кілька хвилин тому. Шкіра залишалася теплою, хоча повітря було холодним.

Саріель стояв поруч. Вона відчувала його присутність навіть тоді, коли не дивилася на нього. Еліон тримався трохи далі. Між ними була напруга, яку не потрібно було пояснювати словами.

— Ти відкрила перший шар, — сказав Еліон.

Його голос був рівним. Без злості, без співчуття.

— Я нічого не відкривала, — відповіла Неріс. — Це сталося само...

— Так не буває, — тихо промовив він.

Саріель усміхнувся.

— У неї буває.

Вона повернула голову до демона. Його очі були темними, уважними. Він дивився так, ніби намагався зрозуміти не те, що сталося, а те, ким вона стане далі.

— Ви весь час говорите так, ніби знаєте мене краще, ніж я сама, — сказала Неріс.

— Ми знаємо, чим ти є, — відповів Еліон.

Вона зціпила зуби.

— Тоді скажіть прямо!

Але відповісти він не встиг. Повітря змінилося. Простір напружився. Неріс відчула це першою — не очима, не слухом, а шкірою. Вона повільно повернулася.

Тріщина відкрилася без звуку. Цього разу вона була ширшою. Стабільною. Із неї вийшли троє.

Їхні крила були сірими. Без вираженого кольору. Без світла чи темряви. Обличчя — майже однакові, позбавлені емоцій.

— Спостерігачі, — тихо сказав Саріель.

— Інквізитори балансу, — додав Еліон.

Вони дивилися тільки на Неріс.

— Об’єкт активовано раніше визначеного часу, — промовив один із них. — Контракт має бути закритий.

— Я не об’єкт, — відповіла вона.

Голос прозвучав твердіше, ніж вона очікувала.

— Контракт не можна закривати, — сказав Саріель.

— Вона становить ризик, — спокійно відповів інквізитор.

Еліон зробив крок вперед.

— Вона під моїм захистом!

— Твій захист більше не має сили, — пролунала відповідь.

Неріс відчула, як холод проходить уздовж спини. Слова були сказані спокійно, але в них не було місця для заперечень.

І раптом вона зрозуміла: ці істоти не збираються говорити. Вони прийшли завершити процес. Знак на її долоні різко обпік шкіру. Вона здригнулася. Перед очима на мить потемніло.

Саріель опинився поруч і підхопив її під лікоть.

— Не дозволяй їм торкнутися тебе, — тихо прошепотів він.

— Що вони зроблять?

— Закриють контракт.

— Це означає…

— Тебе не стане.

Еліон підняв руку. Навколо нього згущувалося холодне світло.

— Відійдіть, — звернувся він до інквізиторів.

Вони не рухалися.

Неріс відчула, як страх, який вона довго стримувала, нарешті з’явився, але разом із ним прийшла інша емоція — роздратування. Вона втомилася від того, що вирішували без неї.

— Я нікому не дозволяла вирішувати за мене! — крикнула вона.

Інквізитори повернулися до неї одночасно.

— Ти не маєш права вибору, — відповіли вони.

Щось всередині неї різко стиснулося.

Другий шар печатки відкрився.

Біль пройшов крізь усе тіло. Неріс схопилася за груди, але не впала. Світ навколо став чіткішим. Вона почала відчувати кожен звук, кожен подих, кожен рух.

Саріель міцніше стиснув її руку.

Еліон напружився.

— Відійди від неї, — сказав ангел демону.

— Запізно, — тихо відповів той.

Неріс підняла голову. Вона бачила їх інакше — не як ворогів, а як частини одного механізму, який тримався на правилах. І ці правила тріщали.

Інквізитори зробили крок уперед.

— Контракт нестабільний! Завершення необхідне!

— Я не дозволяю, — сказала вона.

Її голос звучав спокійно. Простір здригнувся. Інквізитори зупинилися.

Еліон повільно опустив руку. Він дивився на неї уважно, ніби вперше бачив не дівчину, а силу, що почала прокидатися.

— Ти не розумієш, що робиш, — сказав він.

— Тоді поясніть, — відповіла Неріс. — Без напівправди!

Тиша затягнулася.

Саріель відпустив її руку, але залишився поруч.

— Ти утримуєш межу між ними, — тихо сказав він. — Між Небом і Пеклом. Ти — сам контракт.

Наступила тиша.

— Тобто, я сам контракт? Тому всі хочуть вирішити, що зі мною робити?

Еліон намагався пояснити.

— Якщо межа зникне, буде війна, — сказав він.

— І ви вирішили, що краще прибрати мене?

— Краще зберегти баланс.

Неріс подивилася на інквізиторів.

— Баланс, у якому в мене немає права голосу?

Вони мовчали.

Вона відчула, що щось у ній змінюється.  Вона зробила крок вперед.

— Я не річ! Я жива людина!

Інквізитори відступили.

Тріщина позаду них почала закриватися.

— Це рішення матиме наслідки, — сказав один із них.

— Вони вже є, — відповіла Неріс.

І вони зникли.

Дощ знову став звичайним. Повітря втратило напругу.

Неріс повільно видихнула. Втома накотилася раптово.

Саріель дивився на неї уважно.

— Ти щойно відмовила їм.

— Я просто сказала «ні».

— Ніхто не казав їм «ні», — спокійно відповів Еліон.

Вона повернулася до нього.

— І що тепер?

Еліон мовчав довше, ніж зазвичай.

— Тепер усі дізнаються, що ти прокинулася.

Саріель тихо засміявся.

— І полювання почнеться!

Неріс подивилася на свої руки. Знак світився ледь помітно. Вона більше не хотіла тікати і не хотіла, щоб її захищали.

— Я сама вирішуватиму! — сказала вона.

Саріель усміхнувся.

Еліон дивився мовчки, але в його погляді вперше з’явилася тінь сумніву.

Неріс підняла голову. Вона вже розуміла: назад дороги немає, але це більше не лякало.